Історія функціонування юденратів у роки Другої Світової війни є явищем суперечливим і не до кінця вивченим. Цей єврейський адміністративний орган самоврядування було засновано німецькою окупаційною владою в кожному єврейському гетто. Вони діяли не лише на загарбаних українських землях, але й у містах Німеччини, Польщі, Чехії та Австрії. Далі на yes-ternopil.
На західноукраїнських землях перший юденрат з’явився у Тернополі в 1941 році, а через деякий час – вони існували вже на території всього Тернопілля й в інших областях.
Що таке “юденрати” та які їх функції вони виконували?
У 1939 році, з окупацією польської держави, фашистська Німеччина почала видавати перші накази про створення юденратів на території генерал-губернаторства Польщі в кожному єврейському гетто. Вони керувалися одночасно кількома документами. За інструкцією політичного діяча нацистської Німеччини Рейнгарда Гейдріха юденрати відповідали за переміщення єврейських общин до гетто (районів міста, де проживали етнічні меншини), а також їх розміщення та влаштування.
Діяльність єврейських громад регулювалося й указом Ганса Франка. Функції юденрату значно розширилися. Єврейський адміністративний орган відповідав за все, що відбувалося в гетто. Юденрат самостійно обирав собі голову та заступника, право голосу мали всі члени громади. Через керівництво “єврейської ради” здійснювались накази німецької влади. Юденрати могли і контролювали міліцію, суд, соціальні служби та навіть статистичний облік.
Німці створювали юденрати для знищення євреїв. Ще на початку їх існування, всі члени цієї установи намагалися виграти час і виконувати побажання фашистів, проте згодом стала зрозуміла основна мета юденратів. Община, що проживала під цим органом, а саме єврейська спільнота – отримувала музері харчові пайки, яких взагалі не вистачало, мешкали в повній антисанітарії, від чого дуже часто помирали. Про лікарні не було й мови, як і надання першої невідкладної допомоги. Щодо фінансування управлінського органу, то воно надходило від в’язнів гетто. Коштів дуже часто не вистачало, тому люди були змушені вдаватися до хитрощів, щоб вижити.
Органи керування єврейськими громадами дуже швидко з’являлися на окупованих німецькою владою територіях. На Заході України їх почали створювати в 1941 році. Вже тоді юденрати діяли у більшості українських містах, містечках, і навіть селах. Перший виник у Тернополі ще на початку липня того ж року, згодом – у Львові. Сюди відправляли тисячі євреїв у трудові табори не лише з Тернопільщини, але й інших регіонів нашої країни.
Юденрати в Тернополі
У Тернополі управлінську установу очолювали Г.Фішер, А. Ліппе та І.Погорілес. Багато з членів цієї структури щиро вірили, що їм вдасться допомогти місцевим євреям, щоправда, ці переконання були оманливими. Голів дуже часто змінювали. За найменшу провину очільників карали каторжними роботами у концтаборах, розстрілами або пекельними тортурами. Важко сказати, чи комусь таки вдавалося вижити або ж померти своєю смертю.
Німецьке керівництво від початку диктувало свої умови. Вони требували від тернопільського юденрату зібрання контрибуції за короткий срок у сумі понад 1 млн рублів золотом і мобілізацію всіх чоловіків віком від 14 до 60 років. До 2 червня 1943 року її сума складала понад 6 млн карбованців за наказом Адольфа Гітлера. Щоб сплатити таку велику суму, євреї продавали все своє майно та цінні речі. Чи врятувало це їх від смерті? На превеликий жаль, ні.
Німецький апарт у місті й загалом на території всієї області здійснював всебічний контроль за всіма членами єврейської общини. Вони перебували повністю в безправному становищі. Дуже часто, практично завжди, місцевих євреїв залучали до різного роду робіт, за яку вони не отримували заробітної плати. Їх били і калічили, окупанти могли дозволити собі знущання над “етнічною меншиною”. Значна частина перебувала у так званих “таборах смерті” або примусових роботах, з яких вийти живим не вдавалося майже нікому.
Деякі роботодавці намагалися трохи покращити становище євреїв. Проте і цього було замало. На території всієї області арештантів єврейської спільноти вивозили на кладовища, де й розстрілювали. Таке відбувалося у Тернополі, Заліщиках, Бережанах, Збаражі та інших містах. Гетто та юденрати офіційно проіснували до 1943 року на Тернопільщині. У Тернополі їх ліквідували в червні.
До кінця так і вирішено, як насправді варто оцінити роль юденратів, адже з однієї сторони в них вбачалася співпраця з нацистами і основне знаряддя знищення євреїв, а з іншого – пасивне протистояння ворогу.
Ліквідація гетто та юденратів
Юденрати не гарантували безпеку євреям. У планах фашистської німецької влади було їх повне винищення. Коли ж це все добігало до завершення, нацисти віддали наказ всім установам юденрату про створення списків євреїв. Їх депортували до таборів знищення. Такі накази виконувалися не одразу. Керівництво бувало відтягувало цей процес задля спасіння єврейської общини, за що дуже часто платилося власним життям.
На Тернопільщині зустрічалися випадки, коли працівники готували плани відсічі фашистам і порятунку невинних. Повстання та спротив проходили в багатьох гестапо області, щоправда, керівництво деяких юденратів, зокрема останнє, у Тернополі, було вірне фашистам та їх кривавій політиці.