Після завершення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії утворилася Західноукраїнська Народна Республіка. Незважаючи на досить короткий термін існування з 1918 до 1919 року, створення ЗУНР мало надзвичайно важливе значення для майбутнього становлення незалежної української держави.
Президентом Західноукраїнської Народної Республіки був один з провідників Української революції Євген Петрушевич. Повідомляє «Yes-Ternopil».
Дитинство та юність Євгена Петрушевича
Видатна особистість політика залишила слід в історії України, адже Євген Петрушевич вважається одним з будівничих української держави.
Народився він 3 червня 1863 року. Батько Євгена був греко-католицьким священником в місті Бузьку Львівської області. Окрім хлопчика подружжя виховувало ще п’ятеро дітей. Варто додати, що двоє братів Євгена Петрушевича Роман та Степан також були учасниками національно-визвольного руху на території Східної Галичини.
Великий вплив на становлення особистості правника та політика мав його батько – Омелян. Він був високоінтелектуальною людиною та політичним діячем, який брав активну участь в діяльності краю.
Початкову освіту Євген здобув у місцевій школі Бузька, згодом продовжив навчання в Академічній гімназії Львова. Навчальний заклад на той час був єдиною україномовною гімназією у Львові.
Вищу освіту Євген Петрушевич вирішив здобувати на правничому факультеті Львівського університету. Він брав активну участь у суспільному житті навчального закладу. Зокрема, був керівником «Академічного братства». Через громадянську позицію Євген Петрушевич постійно перебував у полі зору поліціянтів.
Адвокатська справа
Після отримання вищої освіти майбутній політик здобув ступінь доктора права і проходив практику в товаристві «Дністер» під керівництвом Федака.
З 1896 року Євген Петрушевич відкрив власну адвокатську канцелярію у Львові. Хоча, й через рік він переніс її у місто Сокаль. З початку адвокатської кар’єри Євген Петрушевич одразу проявив себе як талановитого організатора та лідера з чудовими інтелектуальними здібностями.
За ініціативи адвоката у Сокалі відкрили філію товариства «Просвіта» та бурсу для дітей «Шкільна поміч». Завдяки Євгену Петрушевичу в повіті почали працювати багато читалень та кас. Варто додати, що правник прославився як захисник селян від свавілля державних органів.
Як згадують у своїх працях історики, ім’я Євгена Петрушевича знали чи не в кожному закутку, тому він досить швидко здобув визнання серед українського населення.
З 1899 року адвокат вступив у ряди Української народно-демократичної партії. Через шість років Євген Петрушевич переїхав у містечко Сколе Стрийського району, де постійно працював до початку Першої світової війни.
Початок політичної кар’єри
Кар’єра Євгена Петрушевича як політичного діяча розпочалася в 1907 році. Саме в цей час він взяв участь у виборах до Австрійського парламенту, де представляв округ Сокаль-Радехів-Броди. За результатами виборів правник отримав більше 30 відсотків голосів. Така кількість голосів дозволила Євгену Петрушевичу стати депутатом, що вважалося великим успіхом. Адже у Східній Галичині переважали проросійські настрої.
Через рік після обрання адвокат виступив з гострою промовою в Австрійському парламенті, де підкреслив зловживання під час виборів до Галицького сейму. Здобуття депутатського мандату дозволило Євгену Петрушевичу отримати значний політичний досвід та репутацію одного з найбільш опозиційних народних обранців.
В 1911 році парламент розпустили, однак на позачергових виборах правник знову отримав переважну більшість голосів та був обраний депутатом. У цьому статусі він перебував до розпаду Австро-Угорщини в 1918 році.
Акт Злуки та створення ЗУНР
Австро-Угорська імперія перебувала на межі розпаду, тому Євген Петрушевич чітко усвідомлював, що потрібно об’єднувати сили для подальшого визначення долі краю. 19 жовтня 1918 року відбулося представницьке зібрання послів Буковинського та Галицького сеймів, представників політичних партій та організацій, на якому було проголошено створення на українських землях незалежної держави.
Цього ж дня обрано УНРаду на чолі з Євгеном Петрушевичем. 21 жовтня він оголосив статут новоствореного органу та озвучив план мирного переходу влади до українців. Однак, мирним шляхом реалізувати задум не вдалося.
Оскільки існувала загроза приєднання Галичини до складу Польщі, 1 листопада 1918 року у Львові, Буковині та Галичині відбулося повстання. В результаті проголошено створення Української держави колишніх австро-угорських земель. З 13 листопада її перейменували на Західноукраїнську народну республіку.
Євген Петрушевич зміг повернутися в Україну з Відня лише в 1919 році. 3 січня проведено першу сесію УНРади, де було ухвалено закон про Злуку з УНР. Акт Злуки офіційно проголошено та схвалено в Києві 22 січня. 12 березня 1919 року Євгена Петрушевича ввели до складу Директорії.
В червні 1919 року Галицька армія опинилася під тиском поляків і ризикувала втратити всю територію. Враховуючи реалії уряд та парламент ЗУНР передали повністю владу Євгену Петрушевичу як повно властному Диктаторові.
Подібні рішення викликали негативну реакцію у членів Директорії і Петрушевича було виключено з її складу, однак він продовжував іменувати себе й надалі званням Диктатора.
Розчарування в Українській революції та життя в еміграції
Воєнні поразки призвели до глибокого розчарування в Євгена Петрушевича в союзі з УНР та взагалі в перспективах успіху Української революції.
За його словами, думки про незалежність української держави були передчасними, адже народ ще на той час не доріс до самостійності. Тому, найкращим варіантом існування держави залишалася автономія. А про її повну незалежність можна було говорити лише через декілька десятків років.
Коли Євген Петрушевич дізнався про плани УНР укласти союз з Польщею та пожертвувати територіями Східної Галичини, 20 грудня 1919 року він скликав засідання Уряду на якому скасував Акт Злуки.
За кордоном президент ЗУНР намагався добитися її міжнародного визнання. Він активно просував проєкт «Галицької республіки», який мав об’єднати українців, євреїв та поляків. У вигнанні закордоном Петрушевич жив дуже бідно: він винаймав у Відні невеличку кімнату та декілька років носив один і той же одяг. У найбільш скрутний період матеріальну підтримку Євгену Петрушевичу надавав Павло Скоропадський.
В період еміграції президент ЗУНР все більше схиляється до співпраці з більшовицьким режимом. Він підтримував політику українізацію в УСРР. Однак, сталінський терор в 1930-х роках поклав край усім ілюзіям.
Після початку Другої світової війни президент ЗУНР надіслав листа Адольфу Гітлеру, в якому висловлював незгоду з німецько-радянським розподілом Польщі та вказував на прагнення українців жити у власній незалежній державі.
Звичайно, що жодної відповіді на своє звернення Євген Петрушевич не отримав. Натомість фашисти закатували до смерті його єдиного сина Анатолія.
Останні роки життя колишній диктатор важко хворів. Помер Євген Петрушевич у Берліні 29 серпня 1940 року. Поховали українського націоналіста на цвинтарі католицького собору Святої Ядвіги. В 2002 році прах Євгена Петрушевича перевезли в Україну та перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові.