Напередодні Другої світової війни Тернопіль опинився під владою більшовицького режиму, який приніс місцевим жителям немало горя та сліз. Війська Червоної армії повністю зайняли територію Тернопільської області протягом 17-18 вересня 1939 року. Повідомляє «Yes-Ternopil».
Які зміни принесла радянська влада
Після приходу радянської влади на західноукраїнські землі, одразу ж почалися перетворення в усіх сферах життя. Більшовицький режим в першу чергу взявся за націоналізацію торговельних та промислових підприємств. В той самий час ліквідовано приватну власність та церковне землеволодіння.
Одночасно запроваджувалися реформи для простих жителів Тернополя. Так, були введені безплатна медицина та освіта, активно надавалася матеріальна допомога бідним верствам населення.
Більш заможні жителі Тернопільщини отримали статус так званих «буржуазних елементів», яких позбавляли власності на майно.
Зміни торкнулися і культурно-духовної сфери. На перший погляд радянська влада проводила політику українізації. Зокрема, українською мовою офіційно дозволили викладати в навчальних закладах та вести спілкування в усіх державних установах.
Однак, разом з тим більшовицький режим активно впроваджував власну ідеологію і боровся з українськими буржуазними націоналістами. Були закриті та заборонені всі національно-патріотичні організації.
Початок репресій проти жителів Тернополя
Важливою частиною більшовицької політики на західноукраїнських землях стали репресії. Керівництво СРСР вважало, що саме за допомогою репресій можна було швидко «радянізувати» регіон.
Таємним наказом СРСР створено оперативно-чекістські групи, основним завданням яких було викриття людей, які протестують та зривають процес організації нової влади. Проти не згідних з режимом тернополян застосовували жорсткі та репресивні заходи.
З кінця вересня 1939 року оперативно-чекістські групи почали переправляти перших полонених з Тернопільщини та інших регіонів Західної України в табір у місті Путивля Сумської області. Також табори для полонених діяли в таких містах як Шепетівка, Волочиськ, Ярмолинці та Кам’янець-Подільський.
За перші 10 днів роботи оперативно-чекістських груп на Тернопільщині затримали майже 9 тисяч людей. З приходом радянської влади на Західну Україну поширеною стала практика проведення каральних операцій. Першими під репресії потрапили громадські та культурні діячі, представники політичних партій та громадських організацій, військові, інтелігенція.
Варто додати, що об’єднання Західної та Центральної України мало надзвичайно важливе значення для українців, хоча і в умовах жорстких радянських репресій. Соціальна політика нової влади завоювала прихильність в трудового населення.
Однак, всі сфери життя тернополян перебували під тотальним контролем державних та партійних структур.
Організація влади в Тернополі
В Тернопільській області оперативно запровадили нову систему управління, в якій керівні посади в області та районах отримували виключно працівники зі східних та центральних областей України. В переважній більшості вони були запеклими комуністами, зовсім не розуміли традицій та особливостей Західної України і до того ж не володіли українською мовою й не мали вищої освіти.
Керівний склад органів НКВС на західноукраїнських землях складали чекісти направлені з російських областей та радянських республік. Лише керівник управління НКВС в Тернопільській області до призначення на посаду працював у Кам’янці-Подільському.
Слід додати, що рівень освіченості працівників НКВС на Тернопільщині був ще нижчим, ніж представників органів державної влади. Наприклад, жоден з чекістів в області не мав закінченої вищої освіти.
Допомогла репресіям більшовицького режиму польська влада, що залишила для каральних органів чимало цікавих документів. Так, польські держслужбовці складали реєстри філій товариств в містах та селах, окремо зазначаючи чи належать їхні члени до ОУН або УНДО. Окрім цього повітові старости складали списки стрільців та офіцерів, які воювали за незалежність України протягом 1918-1921 року. Тому, коли Червона армія прийшла на Західну Україну в її руках опинилися всі зібрані попередньою владою матеріали. Згодом вони були використані під час репресій проти українських патріотів.
Участь в українських патріотичних організаціях радянська влада розцінювала як прояв антирадянської позиції. Зокрема, за таким принципом арештували викладачів Тернопільської гімназії Дяківа, Бриковича, Ковальську та Хому. На жаль, представники інтелігенції в переважній більшості закінчували своє життя в тюрмах та таборах. При цьому обставини та дата смерті багатьох з них досі не встановлена.
Колгоспна система в селах
Взялася радянська влада і за жителів сіл на Тернопільщині. Комітети в районах зобов’язали організувати роботу щодо створення колгоспів. Якщо селяни відмовлялися організовуватися в колективне господарство, їх чекали погрози та шантаж. Багато сімей з Тернопільщини були вивезені насильно лише за відмову бути колгоспниками.
Непоодинокими були й інші трагічні випадки. Так, в селі Коцюбинці Гусятинського району чоловік вчинив самогубство, оскільки не мав наміру записуватися до колгоспу.
Хоча, радянські партійні органи і вели активну ідеологічну роботу, однак вона не приносила бажаних результатів. За офіційною статистикою на середину 1940 року в Тернопільській області діяли лише 45 колгоспів.
Відступ радянських військ з Тернополя
В переддень німецько-радянської війни у червні 1941 року в Тернопільській області пройшли масові арешти. Під арешти підпадали місцеві жителі, щодо яких була хоч якась підозріла інформація.
Вкінці червня – на початку липня 1941 року на Тернопільщині трапилася жахлива трагедія. Під час відступу з області радянська армія стратила тисячі безневинних в’язнів. Перед смертю усіх заарештованих жорстоко катували та знущалися.
Такі звірства спостерігалися в тюрмах Кременця, Бережан, Тернополя та Чорткова, а також в районних відділах НКВС, де утримували заарештованих.
За архівними документами у в’язниці Чорткова напередодні Другої світової війни перебували 1279 заарештованих. Кілька десятків ув’язнених розстріляли, відпустили на волю лише тих, хто відбував покарання за дрібні побутові злочини.
В липні 1941 року усіх в’язнів з Чорткова евакуювали. Людей пішим ходом під конвоєм етапували на Схід Росії. По дорозі до таборів до колони долучали нових в’язнів. Конвоїри вбивали не лише тих, хто намагався втекти, а й тих жителів Тернопільщини, які не могли чи не хотіли йти далі. Протягом 20-21 липня в уманській тюрмі розстріляли більше семи сотень в’язнів з чортківського етапу.
З початку Другої світової війни без жодного вироку суду розстріляли 250 жителів Борщівського району, яким радянська влада поставила клеймо «ворогів народу».
Комуністичний режим панував на західноукраїнських землях лише протягом 22 місяців. За підрахунками істориків від рук радянської влади постраждав кожен десятий житель Тернопільщини. На жаль, точна кількість репресованих та розстріляних жертв режиму і до цього часу достеменно не відома.