Питання охорони кордону важливе для будь-якої держави. Не менш важливим воно було для молодої польської республіки, яка постала на території колишньої Польщі, німецьких землях, українських володіннях Австро-Угорської та частини білоруських земель Російської імперії. А тому з 1918 р. починається розбудова прикордонної служби цієї країни. Серед інших ділянок кордону важливе значення мала волинська, яка в межах сучасної Тернопільської області пролягала через Кременецький, Шумський та Лановецький райони. Детальніше про діяльність волинських прикордонників батальйону Дедеркали розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Поява східного кордону
Як зазначає дослідник цієї проблеми Лєна Бортник, Польща відновила державність після 11 листопада 1918 р. З цього часу вона почала зміцнювати свою присутність на сході. Відбулися польсько-українська та польсько-більшовицька війна, і в результаті цього Річ Посполита здобула територію української Галичини, Лемківщини, Посяння, Підляшшя, Холмщини, Західного Полісся, Волині та частини Білорусії.
Відповідно кордон між СРСР та Польщею мав проходити від Двіни на півночі і закінчуватися у гирлі р. Збруч і р. Дністер на півдні. А тому Волинське воєводство польської держави стало прикордонним. На цю адмінодиницю припадало 293 км державного рубежу. Прикордонний статус мали Дубнівський, Костопільський, Рівненський, Здолбунівський, Кременецький повіти.
Утворений кордон – це не просто межа між двома державами, а це, перш за все, поділ двох непримиренних ворогів: комуністично-більшовицького СРСР, який прагнув знищити капіталістичний устрій в усьому світі та Польщу, яка в значній мірі розвивала ринкову економіку і частково була демократичною державою з певними націоналістичними відхиленнями щодо українців, євреїв, німців. А тому обидві держави приділяли питанню створення та оснащення кордону значну увагу та багато сил. Тим більше, що більшовики не могли змиритися з тим, що їм «не вдалося поширити полум’я світової революції по Європі», а тому вони намагалися тиснути на Польщу за допомогою діяльності диверсійних груп, пропаганди та санкцій.
Створення прикордонної служби
Польща розпочала створення своєї прикордонної служби в 1918 р. Волинь входила до складу відрізку кордону, що мав командний центр в Рівному. На початку свого існування Польща не мала матеріальних можливостей для розбудови повноцінної прикордонної служби. Не вистачало приміщень, озброєння, відповідних кадрів. Приміщення, що існували не відповідали санітарним нормам. Службовці митних батальйонів проживали нерідко у курниках, стайнях, або, у кращому випадку, будинках без підлоги, вікон та електрики. В 1921 р. на впорядкування кордону Волинському воєводству було видано 3 млн. марок на будівництво казарм для митних батальйонів. Планувалося побудувати в Кременецькому повіті 140 будівель для військових. Загальна вартість однієї споруди не могла перевищувати 2,5-3 тис. польських марок. Також місцева влада мала збудувати пропускні пункти для перетину кордону.
Новостворені прикордонні служби не справлялися зі своїми обов’язками, а тому їх реорганізовували, доукомплектовували, покращували, але все ж було вирішено створити повністю новий та фаховий підрозділ призначений лише для охорони кордону. А тому 12 вересня 1924 р. Міністерство військових справ видало наказ щодо створення Корпусу охорони прикордоння (Korpus Ochrony Pogranicza – KOP). Цей підрозділ розпочав свою діяльність з 1924 р. і продовжував до початку війни.
КОП на Волині
На території Волині діяла І бригада КОП з центром в Здолбунові. Вона складалася з піхотних батальйонів та ескадронів. На початку створення до складу бригади увійшли такі підрозділи, як батальйони («Березне», «Гоща» і «Дедеркали») та ескадрони кавалерії («Журно», «Гоща» та «Великі Дедеркали»).
У спадок від державної поліції, яка до цього охороняла кордон, КОП отримав 50 нових прикордонних будівель. Вони були збудовані недбало, а тому вимагали серйозного ремонту, особливо печі, які на 60% були зруйновані. Такий стан житла змушував прикордонників розміщуватися у приватних квартирах. Це, звісно, не найкращим чином впливало не лише на ефективність їхньої служби, але й на дисципліну та загальний стан війська. Щоб не обтяжувати і не викликати невдоволення населення, прикордонників часто селили й в землянках.
Крім житла, прикордонникам не вистачало коштів на їх опалення. Відчувалася нестача зимового одягу хорошої якості для солдатів, взуття та шкарпеток, кожухів для вартових. Також, наприклад, на копівця припадала лише одна пара шкарпеток; замість двох необхідних ковдр – тільки одна; жоден із підрозділів КОП не мав зимових рукавиць. Були випадки нестачі ручних кулеметів. В той же час питання харчування вирішувалось задовільно.
Для належного виконання служби керівництво КОП здійснило обладнання ліній зв’язку (6 тис. км), надало прикордонникам 490 телефонних апаратів, телеграф, апарати азбук Морзе та Х’югеса, підрозділи бригади мали також станції поштових голубів та службових собак.
До складу батальйону «Дедеркали» входило 25 офіцерів, 200 підофіцерів, 603 рядових. Ця структурна одиниця мала у своєму розпорядженні 32 пістолети, 439 карабінів, 48 ручних кулеметів. Крім того, кожен батальйон забезпечувався 15 верховими кіньми, 42 таборовими, 16 службовими собаками і 15 возами.
Випадки порушення кордону
Кордон між СРСР та Польщею переважно порушували вночі. А тому всіх затриманих одразу відправляли до солтиса (старости), який мав визначити, що це за людина. Так кременецький староста С. Чарноч зобов’язав КОП частіше перевіряти готелі, місця для ночівлі, інспектувати книги відвідування та здійснювати загальний контроль цих установ. Заборонялося також приймати на нічліг постояльців і мешканцям приватних будинків. Власники мали повідомляти про це КОП. Контролювалися також шляхи сполучення, потяги, автобуси.
КОП і українці Кременеччини
Польська влада часто використовувала КОП для репресій та утисків українського населення. Однією з цілей поляків було зменшення в регіоні кількості православних та греко-католиків, натомість збільшення римо-католиків. Зокрема, щоб отримати «бажану» посаду, українці часто вдавалися до прийняття католицизму. Так сталося в гміні Антонівка, що на Рівненщині, де українець за національністю, колишній писар Г. Коваленко, ставши католиком, у 1932 р. був призначений війтом. Такий же випадок стався в Ланівцях, де 1 січня 1939 р. секретар гміни М. Мельник та 7 осіб з Юсківців прийняли у парафіяльному костелі католицизм.
Були факти примусового окатоличення в селах Гриньки, Молоткове Кременецького повіту. Загалом у Волинському воєводстві у католицизм було навернуто 1189 осіб (1937 р.), 6630 (1938 р.). З цієї кількості в Кременецькому повіті в 1937 р. силоміць перехрещено 275 осіб, у 1938 р. – 2266.
КОП також наглядав за громадським життям краю. За повідомленням прикордонників 13 квітня 1930 р. член «Просвіти» Т. Шевчук у с. Радощівка Кременецького повіту зiбрав молодь у парку для виконання українських пісень.
Польські прикордонники також спостерігали за діяльністю ОУН на території Кременецького повіту. Остання тут діяла за допомогою організації «Пласт» (курінь № 76), що об’єднував українську молодь зі шкіл Кременця та Почаєва. Учень Української гімназії І. Шубський став ініціатором створення організації «Юнак ОУН», до якої входило 11 ланок зі шкільної молоді (по 30 осіб). Кожен член цієї організації писав щомісяця «Політогляд» – опрацювання на політичну тему на базі українських газет. КОП повідомляв, що гуртки ОУН існували в таких селах повіту, як Татаринці, Якимівці, Борщівка, Матвіївці, Загайці, Підгайці, Корначівка, Кашалівка, Попівці, Кременець.
Отже, поляки активно розбудовували свою прикордонну службу. Вона, крім безпосередніх функцій з охорони кордону, здійснювала поліційну діяльність.