Війна – це завжди біль, смерть та руйнування. Розглянемо, як ІІ Світова війна відбилась на мешканцях Тернопільщини, зокрема на євреях. Детальніше про це розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Початок війни та знищення євреїв
Як повідомляють дослідники Олег Гринчук та Сергій Іванов, нацисти заздалегідь готувалися до знищення євреїв. Вже 24 січня 1939 р. другий після Гітлера військовий і економічний керівник Третього Райху Герман Вільгельм Ґерінг доручив шефу Головного управління імперської безпеки Г. Гейдріху вирішити “єврейське питання” шляхом депортації євреїв з Німеччини, а 31 липня 1941 р. – провести необхідну підготовку і подати повний план попередніх організаційних, технічних і матеріальних заходів щодо їх знищення.
Сучасні Тернопільська, Львівська та Івано-Франківська області були окуповані німцями в кінці червня – на початку липня 1941 р. Територія окупованої України була поділена на окремі адміністративні одиниці. Зокрема частина Тернопільщини входила до дистрикту “Галичина”, а північні райони області (Кременецький, Почаївський, Вишнівецький, Лановецький, Дедеркальський і Шумський) – до генерального “округу Волинь – Поділля”.
Чисельність євреїв на території Західної України на початок війни складала більше 540 тис. осіб. В Тернополі знищення єврейського населення почали німецькі каральні загони в перші дні липня. Гітлерівці євреїв СРСР ненавиділи більше, ніж інших, адже вважали їх не народом, а «євреями-більшовиками», людьми, які збудували більшовицьку державу, а отже, становили загрозу для Райху.
На думку українського історика М. Коваля, ще напередодні нападу Німеччини на СРСР створився сприятливий грунт для ймовірної трансформації побутових непорозумінь серед населення в етнічні, які мали наслідком зростання антисемітизму. Подаючи єврейство як “опору більшовизму”, нацисти намагалися використати антибільшовицькі настрої та расові забобони частини жителів, аби створити враження, ніби усе суспільство вимагає від них ліквідації євреїв. Водночас, вони розраховували на те, що в антиєврейські акції вдасться втягнути якомога більше українців.
Насилля зблизило німців і деяких представників місцевого неєврейського населення. Гнів, як окупанти і хотіли, був скерований проти євреїв. Особи, які відгукнулися на німецький заклик, знали, що догоджають новому господареві – незалежно від того, вірили вони, чи ні, що у їхніх бідах винні євреї. Своїми діями вони підтверджували світогляд нацистів.
Між 5 та 8 липня зондеркоманда 4В, командир Гунтер Герман, знищила 127 євреїв в Тернополі. Спочатку їх ловили на вулицях, виштовхували з домів, а далі зібрали в синагозі на вулиці Старошкільній (сьогодні це Старий Поділ), де й спалили, а деяких розстріляли. Ще вбиті були на території школи Гурфайна. Загалом в перші дні липня загинуло 4,6 – 4,7 тисяч євреїв. Вже в другій частині місяця поліція знайшла та вбила євреїв та радянських полонених в Кременці, Вишнівці, Хоросткові та Микулинцях, відповідно 300, 40, 30, 18 осіб.
В Бучачі в серпні 1941 р. за звинуваченням в співробітництві з комуністами було вбито 60 євреїв, а в Чорткові – 90. У вересні-жовтні німці вбили 75 представників єврейської національності в Збаражі, 350 в Бучачі, 600 в Бережанах, 147 в Хоросткові, 500 в Козовій, 200 в Чорткові, 200 в Зборові. В листопаді німці продовжували винищувати невинних ні в чому євреїв. Так в Заліщиках було вбито 600 євреїв. В грудні було знищено понад 1000 євреїв з Бережан. Загалом в перший рік німецько-радянської війни було вбито понад 12,5 тис. євреїв області.
Створення гетто і таборів праці
Німецька влада використала в Галичині «польський досвід» винищення євреїв. Їх спочатку розміщували в гетто (квартали, де поселяли єврейське населення міста чи району), де вони жили в нестерпних умовах, а далі їх забирали в табори чи розстрілювали, душили газом. А тому 25 вересня 1941 р. в Тернополі було створено гетто на 3000 осіб, 1 квітня 1942 р. в Чорткові на 2500 осіб. Такі ж місця концентрації євреїв були організовані в Бережанах на 2000 осіб, Збаражі на 2000 осіб, Бучачі більше ніж на 5000 осіб, Борщові на 4000, Козовій на понад 2000 осіб, Скалаті на 120 осіб, Теребовлі на 2400 осіб, Підгайцях на 2000 осіб, Копичинцях на 5300 осіб та Товстому на 4500 осіб.
Було створено гетто і в Кременці. Місцевий мешканець М. Подворняк писав про це:
«[…] Віддали жидам у місті найгіршу якусь частину і всіх переселили туди. Огородили ту дільницю високою дерев’яною огорожею, зробили браму і поставили варту. Всі вікна в гетто, які виходили на місто, були позамазувані вапном, забиті дошками. Такі гетто були по всіх більших містах Волині. Довелося їх бачити у Кременці, Почаєві, Вишнівці».
Життя в такому місці було важким, адже євреїв годувала влада, яка прагнула їх смерті. А тому кожен, хто перебував там отримував на день 80 грамів хліба. Щодня в Кременецькому гетто помирало 10 осіб.
Поряд з гетто активною формою знищення населення були табори. В області таких було 11. Один з них був у Тернополі на Загребеллі (в’язні розбивали старі могильні плити і мостили дорогу).
Євреї Кременця
На Волині євреї були третьою за кількістю національною групою. В Кременці вони становили 36% населення. З початком війни в 27 містах та містечках Волині почалися єврейські погроми, які здійснило місцеве населення. Українці та поляки вбивали євреїв, забирали їх майно. Євреїв вважали винними у розстрілах в’язнів у тюрмах НКВС. Зокрема в Кременці, де було вбито понад 100 в’язнів, було вчинено погром, що забрав життя 130 євреїв. Схожа ситуація була і в Шумську.
Обмеження життя євреїв
Прийшовши на територію України, нацистські окупанти для більшої частини євреїв встановили правила пересування та життя:
- Необхідно було мати дозвіл від влади навіть для пересування в межах населеного пункту. Виключенням були лише робота і визначені години.
- Їм заборонялося порушувати комендантську годину, вдень «вони не мали права ходити хідником, а тільки серединою вулиці».
- Кожен представник єврейського населення повинен був зареєструвати майно, вказати, чим займався, скільки і чого накопив за час життя.
- Їм заборонялося користуватися поштою, а отже, їх ізолювали від інших громад окупованих територій.
- Євреям заборонялося перебувати і купувати товари в крамницях, кафе, їдальнях. Торгівля на ринках їм дозволялася лише з 10 по 12 годину у визначені владою дні.
- Підприємства, що їм належали, повинні були мати вивіску з написом «жидівське підприємство».
- Німці змушували євреїв працювати в суботу, а днем відпочинку зробили неділю та державні свята.
Репресії проти євреїв області
Вбивши частину євреїв в перші дні війни, обмеживши в житті та діяльності іншу в наступні місяці, в 1942 р. їх репресії проти них продовжилось. Так єврейським мешканцям Шумська в травні 1942 р. наказали за 2 дні зібрати та передати владі 100 наручних годинників, тканину і костюми, 5000 золотих рублів і 2000 доларів. В червні їх зобов’язали здати 50 друкарських машинок, 5 вантажних авто, 5000 лампочок, 100 велосипедів. Після того, як громада не змогла зібрати необхідну кількість речей – 30 євреїв було розстріляно.
В лютому 1942 р. у в’язниці Кременця було встановлено шибеницю. Це дозволяло швидше та ефективніше вбивати людей, зокрема євреїв. На відкриття цього смертельного «ноу-хау» приїхало німецьке керівництво з Рівного, де був центр області. Під час презентації шибениці було показово страчено 10 євреїв, які втекли з Рівного та Дубно. А ще 2-х євреїв змусили закидати зашморги своїм одноплемінникам.
Ставлення німців до жінок та ліквідація гетто
Німецькі військові висунули вимогу до євреїв Кременця надати до місцевого будинку розпусти (навіть такий був в місті або ж це німці його створили) 50 жінок віком від 16 до 20 років. Такої кількості не було або ж єврейське населення не захотіло погодитися, а тому довелось заплатити 50000 крб., тобто по 1000 крб. за кожну недоставлену дівчину.
В серпні 1942 р. гетто Кременця було ліквідовано. Євреїв вкладали на землю штабелями і розстрілювали. Загалом у місті загинуло 14000 євреїв. Вони померли і не вчинили опору….