Перша та Друга Світові війни були найкривавішими конфліктами людства за всю його історію. Вже з перших днів війни в 1939 р. Тернопільщина, перебуваючи в глибокому тилу ІІ Речі Посполитої, зазнала ворожих атак з повітря і це призвело до перших жертв та руйнувань. Ці смерті порушили природню, патріархальну тишу й чистоту давнього українського міста Кременець, який мирно спав серед навколишніх гір. Детальніше розповість про воєнні дії на Тернопільщині, зокрема в Кременці, в перші дні війни видання yes-ternopil.com.ua
Кременець – важливий повітовий центр Волині
Як зазначає дослідник Андрій Руккас, в 20-30 рр. ХХ ст. Кременець був центром повіту, який носив, відповідно, ім’я Кременецький і входив він до Волинського воєводства. На 1930 р. місто нараховувало 16068 осіб і було доволі розвиненим, як на той час. Тут знаходились урядові та самоврядні установи, такі як повітове староство, міський магістрат, повітова команда та міський комісаріат Державної поліції, фінансово-податкове управління, повітова земська управа, міський суд, карно-слідча в’язниця, державний заклад вирощування тютюну та ін. А ще місто на той час було потужним освітнім центром, адже тут знаходились Кременецький ліцей, а також декілька українських, польських та єврейських приватних навчальних закладів і православна духовна семінарія.
Військове минуле міста і використання його поляками в своїх цілях
У спадок полякам, чи то українцям, окупованим поляками, залишилось від Російської імперії (Кременець входив до складу Росії протягом 120 років) військове минуле міста. Адже за росіян тут був важливий військовий центр. Тут стояв 42-й піхотний Якутський полк російської армії, який мав своє військове містечко. А поряд, в селі Білокриниця, розташовувався ще один підрозділ – Ризький 11-й драгунський полк. А тому військових в дореволюційні часи тут було чимало.
Але прийшла Перша світова війна, і частину казарм військових було знищено, покинуто, а ще частину розібрали добрі люди. А тому поляки в Кременці розташували Повітову команду поповнення, тобто сучасний військомат. Установа відповідала за щорічні призови до війська, реєстрацію та облік призовників та резервістів.
Також в ті часи важливу роль відігравали коні, а тому існував Районний інспекторат коней. Всі селянські коні були пораховані та проінспектовані.
А ще в Кременці існувала римсько-католицька військова парафія Св. Станіслава Костки. Вона обслуговувала 12-й уланський полк, який розміщувався у Білокриниці і входив до складу 2-ї окремої кавалерійської бригади.
В місті також розміщувався повітовий осередок Державного управління військової підготовки та фізичного виховання молоді. Він займався призовниками та резервістами. Так як місто знаходилось на кордоні з «імперією зла» – СРСР, то за військову підготовку населення відповідали польські прикордонники, а саме 4-й батальйон «Дедеркали» Корпусу охорони прикордоння (КОП).
12-й уланський полк
Полк прибув на Кременеччину в 1921 р. і зайняв колишнє військове містечко росіян. Підрозділ складався з 4 кавалерійських ескадронів, кулеметного і запасного взводу, штабу, взводу сурмачів, підрозділів протитанкової артилерії, зв’язку. Цей полк знаходився біля кордону, а тому був готовий щомиті вступити в бій. Для цього він мав більшу чисельність, ніж в мирний час. Зброя, а це карабіни та кулемети, зберігалась прямо в приміщеннях. Фактично всі солдати та офіцери були поляками.
Наближення війни
Прийшов 1939 р. Подих війни відчувався і на Тернопільщині. Але в Кременці все було спокійно. Місто готувалося не до війни, а до святкування 130-ліття від дня народження і 90-ліття від дня смерті свого видатного земляка – польського поета Ю. Словацького.
Навіть улани 12 полку відбули на планові навчання в район Бродів влітку. Але 12 серпня було отримано наказ повернутися додому і розпочати прискорену мобілізацію. Підрозділ мав бути готовий виступати вже через 30 годин. Резервісти отримували картки і мали з’явитися до казарм за 2 години. Цього разу полк укомплектували українцями, а поляків залишили для прикордонних підрозділів. Полк нараховував 36 офіцерів, 806 вояків та 850 коней. 22 серпня улани завантажились в ешелони і вирушили на польсько-німецький кордон у район м. Радомсько. Саме тут вони на початку вересня взяли участь в битві під Мокрою, де зупинили наступ німецьких танків.
Основа полку відправилась на війну з Німеччиною, а в Кременці залишились вояки та коні, які мали складати його найближче поповнення. 2 вересня вони відправились в Жовкву, де збирались резерви Кресової кавалерійської бригади. В Кременці залишився лише взвод охорони будівель.
Війна і евакуація
1 вересня почалася війна, але в Кременці це проявилося лише в загальній мобілізації чоловіків. Але пройшло кілька днів і стало зрозуміло, що з дня на день німецькі танки будуть під Варшавою. А тому польське керівництво вирішило перевезти центральні органи влади на схід. В Кременець мало переїхати Міністерство закордонних справ та іноземний дипломатичний корпус. Вони почали прибувати 8 вересня. Дипломатів розмістили в Кременецькому ліцеї. Вчительську семінарію віддали під квартири чиновникам з Варшави. Інші підрозділи зайняли сільськогосподарсько-лісову школу у селі Білокриниці.
Бомбардування міста
Війна наближалася і до Кременця. Над містом почали кружляти німецькі літаки. Вечорами почали відключати електрику та здійснювати світломаскування. 12 вересня, коли в місті був базарний день, його було бомбардовано 9 німецькими літаками. Вони скинули 180 п’ятдесятикілограмових бомб, які впали на ринкову площу міста. Загинуло 50-60 осіб, 120 поранено. Угорський посол писав: «я бачив першу світову війну і багато смертей, але там загиблими були чоловіки. А тут цивільні, жінки. Ніколи не забуду вигляду жінки, яка бігла з розпачливим криком, тримаючи на руках дитину з відірваною головою».
Спроба оборонятися
Несподіваний напад німецької авіації схвилював місто. Посли Естонії, Латвії та Угорщини попросили поляків дозволити їм покинути країну, адже вони в небезпеці. Вони виїхали до Румунії. Польські дипломати теж вирушили на Покуття, ближче до Румунії. Частина представників туди не доїхала, оскільки через якесь непорозуміння опинилася у Заліщиках. Через Кременець також відступали цивільні та військові. Всі рухались до Румунії. Там командування планувало створити останній рубіж оборони, спираючись на ймовірну англо-французьку союзну допомогу.
13 вересня до міста надійшли підрозділи протиповітряної оборони, які до цього дислокувалися в Бресті. Вони мали на озброєнні 12 75-мм та 9 40-мм зенітних гармат. Частину 15 вересня перекинули в Тернопіль. Також в Кременці знаходились підрозділи поліції, прикордонників з інших воєводств. В казармах 12 полку було організовано мобілізаційний пункт, де збирали всіх охочих воювати, а також вояків, що залишилися після формування фронтових та маршових частин, розбитих підрозділів. Їм підвезли озброєння, боєприпаси, обмундирування. В Білокриниці в будівлі сільськогосподарсько-лісової школи розмістили госпіталь на 1000 ліжок. Поляки готувалися до війни з німцями. Але війна прийшла і з іншого боку. Зі сходу 17 вересня кинулись в наступ більшовицькі війська. Про це в наступній публікації.