Перша світова війна спричинила розкол серед українців. Вони були розділені кордонами і були змушені воювати за імперії, в складі яких і знаходились. Наддніпрянська Україна мобілізувала до російської армії 3,5 млн. солдатів, а з Галичини та Буковини пішло на війну 250 тис. осіб. А тому для українців ця війна стала братовбивчою. Крім тисяч загиблих ця війна спричинила значні руйнування будівель, споруд, релігійної та господарської інфраструктури на Тернопільщині. Детальніше про це розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Початок війни та руйнування міст
Як зазначає дослідник І. Баран, бої в перші дні війни показали, що війна не буде блискавичною, а триватиме ще довго. Вона розпочалась на початку серпня 1914 р. з того, що росіяни атакували Галичину по всій довжині фронту і обстріляли Гусятин. Було знищено багато житлових та господарських будівель місцевих мешканців. Згоріла центральна частина міста. Мешканці міста в паніці тікали на захід, завантаживши своє майно та дітей на вози, а дехто й пішки. 22 серпня російська армія захопила Чортків. Військові поводилися тут, як в себе вдома. Всі цінності було викрадено та вивезено. Будинки бездумно руйнувалися, палилися, а робота на промисловому устаткуванні цегельного заводу, водяного млина, олійні, фабрик сільськогосподарських машин, рому і лікерів, залізничних майстерень зупинилася. 300 осіб було мобілізовано і відправлено на фронт.
Бої на Тернопільщині завдали руйнувань й іншим містечкам краю. Зруйновано третину будинків у Золотому потоці, від пожеж і артобстрілів у Зборові знищено майже 90 відсотків житлових будинків, а в Гримайлові, що знаходився в районі бойових дій, окрім значних руйнувань, поранено і вбито 50 місцевих жителів.
Тернопіль і російський наступ
На початку війни російська та австрійська пропаганда взаємно звинувачували одне одного в страшних злочинах. А тому серед тернополян ширилися чутки, що «люди з одним оком» чи «з скісними очима» вирізують язики, груди, виколюють очі. Тернополяни при наближенні російських військ ховалися по підвалах, закривали двері та вікна. Місто було зайнято 23 серпня і залишилось під російською владою на 3 довгих роки.
З 1916 р. фронт стабілізувався по річці Серет, і тому місто і наближені до нього повіти складали враження, що тут пройшла орда. Чимало будинків було зруйновано, підприємства фактично не працювали, а місто було схоже на військовий табір. Кругом було багато російських солдатів і старшин, обозів, шпиталів (в сучасній школі №4 та інших навчальних закладах), складів. Завдяки наявності залізниці через станцію Тернопіль проходило багато ешелонів з військами та зброєю, назад рухалися поранені та полонені, а тому тут завжди було гамірно та шумно.
Загалом, оцінюючи руйнування Тернопільщини, один з органів об’єднання українців, Загальна Українська Рада, заявляла, що «на просторі 150 тис. кв. км (Галичини) перерито і перекопано область української етнографічної території стрілецькими ровами, збито гранатами і скупано в крови! Людські оселі зруйновані, мільйони українського населення остались без даху».
Населені пункти, які не постраждали від війни
У війні також бувають виключення. Не всі міста і села були пошкоджені. Так населення міста Підволочиська взагалі зросло з 2,8 тисячі до 3,5 завдяки тому, що там будинки не були зруйновані, там зосереджувалися тилові частини 11-ї російської армії, 6 польових госпіталів. Як так сталося? В місті було багато військових, осіб з евакуйованих районів. Така ж ситуація була в Скалаті, де перебувало багато переселенців з зони бойових дій. Населення цього містечка виросло з 5,6 тис. мешканців до 7,5 тис. осіб.
Ставлення командування до захоплених територій
Російська влада одразу ж зробила спробу навести порядок на окупованих землях. А тому було наказано всіх порушників громадського спокою, грабіжників і злодіїв карати згідно з законами воєнного часу. У вересні 1914 р. військовий суд оголосив і виконав 27 смертних вироків щодо злодіїв і грабіжників. В інших містах Галичини в 1914 р. було створено спеціальні комісії з повноваженнями військових судів, які проводили ревізії, пошук речей, награбованих місцевими жителями. Школи були закриті, як і кінотеатри. В усіх містах було вивішено російські прапори. Німецька та польська мови були заборонені. Дозволено російську. Євреїв було усунено з усіх посад. Галицький крайовий сейм, як і засідання повітових відділів, міських і громадських рад, було заборонено.
Спирт, росіяни і Тернопільщина
В Росії під час війни діяв сухий закон, а тому всі запаси спиртного мали бути знищенні. В Тернополі було наказано вилити на землю спирт, який стояв в цистернах, щоб солдати його не пили. Для цього навіть виділили кубанських козаків, які пильно охороняли струмок з спирту. В інших населених пунктах знищувались гуральні (підприємства з виробництва спирту). В шинках та гуральнях спирт виливали на землю. В містечку Товсте, що зараз в Заліщицькому районі, шинкарям вдалося трохи приховати тих напоїв. Пізніше вони збували їх росіянам, бо «русский человек» без горілки не міг обійтися. Часто російські військові вживали інші спиртовмісні напої, як одеколон, парфуми, ліки.
Окупований Тернопіль
В Тернополі російська влада призначила директора учительської семінарії, поляка Е. Міхалковського, бургомістром міста, адже очільник міста Мандель виїхав разом з представниками австрійської влади. В місті було створено харчову комісію, яка складалася з українців, поляків, євреїв, адміністрації та «ісполнітєльного комітету». Поляки були проти того, що її головою було обрано І. Бриковича. Вони вважали, що завжди головами були і повинні бути поляки. А тепер поляк лише заступник.
Єврейські погроми на Тернопільщині
З приходом росіян в Галичині почалися єврейські погроми. Так, зайнявши Устя, що на Борщівщині, російська армія вигнала всіх євреїв міста, а будинки знищила до фундаменту. Підвали цих будинків перекопувались, щоб знайти гроші, коштовності та цінні предмети. Зберегли лише дім кредитної кооперативи “Руський Народний Дім” (бо там була офіцерська їдальня), будинок учителя, греко-католицькі парафіяльні забудови, а також хата єврея Розенштока (знаходилася солдатська кухня).
Влада окупованих міст наказала мешканцям замурувати вікна в будинках і заборонила носити зброю. Солдати цієї армії самостійно перевіряли галичан і відбирали гроші, коштовності, годинники. Мешканець Мельниці-Подільської І. Романюк розповідав про ті часи, що “російська солдатня допускалася прилюдно ґвалту і грабунків. Солдати тричі пограбували в дорозі і 1 раз у моєму помешканні. Забрали від мене срібний годинник, срібну папіросницю та гроші, вбрання та срібне накриття моїх господарів”.
Крім росіян активно займалися грабунком і угорські військові, які прийшли разом з атакуючою німецькою армією і вибили росіян з Мельниці-Подільської. Мадяри вночі обкрадали місцевих, а вдень насильно забирали майно. Посол Т. Окуневський навіть поскаржився про це в австрійському парламенті. Але справа залишилася без вирішення.
А тому, включно із руйнуванням житла, життя мешканців окупованих територій було складним та безрадісним.