Уявіть собі, що історія України – це нитка змотана у велетенський клубок, а кожен її міліметр – це окрема історія маленького чи великого міста і села. З історій Тернополя, Черкас, Бережан, Вінниці, Збаража, Херсону, Кременця і складається загальна історія країни. А для того, щоб цей клубок розплутати, треба дізнатися більше, ніж просто назву кожного населеного пункту. Наприклад, Кременець. Колись князівська фортеця, власність литовських та польських магнатів, центр повіту за Російської імперії, повітовий центр за польських часів, районний центр в радянську добу та в часи незалежності України. В той же час на межі польської та радянської епохи, коли місто перебувало в складі однієї держави і ось-ось мало стати частиною іншої, тут відбулись цікаві і трагічні події. Детальніше про Кременець на початку Другої світової війни та напад на місто Червоної армії розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Передісторія радянсько-польської війни
Як зазначає історик Андрій Руккас, для Польщі загалом і для маленького повітового центру на Волині – Кременця зокрема, Друга світова війна не почалася несподівано. Її очікували. Військові були на місцях, і їх привели у повну бойову готовність. Маневри та навчання було згорнуто. Мобілізаційні пункти готувалися прийняти перших рекрутів. Але Польща була готова до війни на один фронт. Тільки проти гітлерівської Німеччини. Вона не очікувала удару зі сторони СРСР. Але країна робітників та селян, яких тримали в покорі більшовики, таємно домовилася з Німеччиною про спільний наступ. А коли 1 вересня 1939 р. німецькі війська атакували Польщу по всій лінії кордону, то «совєти» очікували слушного моменту. Вони знали, що якщо кинутися одразу, то їх, як і Німеччину, визнають агресором і накладуть санкції. А якщо зачекати, то можна отримати шматок пирога і дотриматись союзницьких зобов’язань.
Як до СРСР ставилися поляки? Негативно, безумовно. Протягом спільної 20-річної історії вони мали з ними одну війну та безліч прикордонних конфліктів. В той же час Сталін голосно критикував Гітлера та загарбання ним Чехословаччини, утиски Польщі та репресії проти німецьких комуністів. А тому довірливі поляки думали, що СРСР може прийти їм на допомогу. Але все змінилося 17 вересня.
Початок війни в Кременці
17 вересня до Кременця надійшла інформація про перехід радянськими військами кордону. Начальник місцевого гарнізону майор Б. Матаревич звернувся до повітового старости Я. Зауфалла, щоб той вирушив на місце перетину кордону Червоною армією і визначив причину її вступу на територію підконтрольну Польщі. Староста відповів відмовою. Також не захотів відправляти своїх підлеглих. Довелось їхати в село Дедеркали (тепер Великі Дедеркали), поряд з яким проходив кордон, капітану Л. Радзішевському та В. Ольшевському. Перший відповідав за набір поповнення для війська, а другий був заступником повітового прокурора. Їх одразу арештували, а тому польська влада нічого не дізналася про наміри більшовиків.
Взагалі-то командування Червоної армії мало в планах захопити Кременець в перший день нападу, а саме 17 вересня 1939 р.. Це завдання було поставлено розвідувальному батальйону 44-ї стрілецької дивізії. Цей підрозділ після переходу кордону в районі Острога мав рухатися на Шумськ і далі вийти до Кременця. За відстанню це 80 км. Але, як це часто бувало в більшовиків, командир батальйону виявився некомпетентним і підрозділ разом з іншими частинами дивізії пішов на Дубно та Луцьк. Лише 20 вересня було сформовано новий комбінований моторизований загін у складі двох батальйонів, який до кінця того ж дня зайняв Смигу, Шумськ, Вишневець і Кременець. А отже, поляки мали 4 дні, щоб зрозуміти, що радянські війська не планують їх захищати, а тому краще відступати на південь, до Румунії/Угорщини і там очікувати на допомогу союзників, щоб потім разом воювати з фашистами та комуністами.
Відхід від Кременця
Польський відступ перетворився місцями на втечу. Більшовицькі підрозділи захоплювали та роззброювали поляків, які не мали бажання боротися. 17 вересня кілька моторизованих зенітних батарей, що виїхали з Кременця на Тернопіль (очевидно, це були підрозділи Брестського вузла протиповітряної оборони), проїхали не більше 30 км, коли поблизу села Колодне їх оточив батальйон радянської 24-ї танкової бригади й арештував. В полон потрапило близько 100 польських офіцерів і 1 000 солдатів. Було захоплено 2 броньовані тягачі, 9 зенітних гармат та 50 автомобілів різних типів (вантажні, легкові, автобуси). Деякі офіцери намагалися чинити опір і почали стріляти. Один червоноармієць був вбитий, а 2 офіцери поранені.
У селі Доброводи батальйон 24-ї танкової бригади роззброїв і захопив у полон ще 9 польських офіцерів і 200 солдатів. Було отримано від них 2 зенітні гармати, 8 легкових автомобілів, 3 автобуси і 2 мотоцикли.
Події в Кременці
Отже, після вступу більшовиків до Кременця там не залишилось великих польських підрозділів. Були невеликі групи прикордонників, поліції, які не мали сил, командування та мотивації оборонятися. Так у приміщеннях ліцею розміщувався евакуйований із Кракова загін польських прикордонників чисельністю близько 50 вояків Пограничної стражі. Поляки без жодного пострілу склали зброю. Упродовж кількох днів їх утримували під вартою, після чого звільнили і дозволили роз’їхатися по домівках, забезпечивши кожного необхідною для цього перепусткою.
Також в Кременці радянські військові роззброїли за допомогою місцевих мешканців, переважно євреїв та комуністів, поліцію. Пізніше вдалося визначити цих колаборантів. Це були: Каган, Кляйнер, Гекер, Фрідман, Рач та інші. Поліція склала зброю, і її теж відпустили по домівках. Також роззброєнню підлягало ще 200 поліцейських з інших регіонів Польщі. Частина з них намагалася дістатися з Варшави до Румунії, але зупинилася в Кременці, де їх і арештували. Окрім прикордонників і поліцейських, 20 вересня в місті було роззброєно і взято в полон декілька сотень військовослужбовців Війська Польського, які належали до різних частин.
Ситуація в Білокриниці
Схожа ситуація була в Білокриниці, де розташовувався повітовий мобілізаційний пункт польської армії та перебувало кілька сотень вояків. Сюди, до казарм уланів, приїхало 3 броньовики з білим прапором і полякам було запропоновано здатися. Вони погодилися і за декілька годин поляки встигли вивести з ладу зброю та знищити всю таємну документацію. Коли більшовики прийшли арештовувати їх, то вони самі вишикувались, склавши всю зброю та боєприпаси на середині плацу. Тут же було захоплено в полон особовий склад обозної колони 110-го військового шпиталю, евакуйованого сюди з Радома, окремих вояків 54-го вартового батальйону з Тарнова, кількох підофіцерів і командира прикордонної роти «Малинів» 4-го батальйону КОП «Дедеркали» капітана Л. Тарковського.
На іншому краю села в будинку сільськогосподарсько-лісової школи, як відомо, містився 505-й військовий шпиталь, який здався після отримання інформації від радянського офіцера про те, що Червона армія, порозумівшись із польським урядом, прийшла йому на допомогу.
Загалом, за радянськими документами, у районі Кременця було захоплено в полон 247 польських офіцерів, близько 600 солдатів, 128 поліцейських, як трофеї було здобуто 12 залізничних вагонів зі снарядами й ручними гранатами. Ось так почалася друга частина великої війни для Кременця та його околиць.