Тернопільщина в часи ІІ Світової війни перетворилася на край, який однаково жорстко давав відпір як полякам, так і радянським військовослужбовцям. На чолі боротьби були члени та прихильники ОУН (Організації Українських Націоналістів). Місцями найбільшого протистояння були лісові масиви Підгаєччини та Бережанщини. Початком боротьби став напад фашистської Німеччини на Польщу. До цього часу ОУН готувало своїх бійців, щоб після німецької агресії розпочати активну партизанську боротьбу проти польської поліції, армії та цивільної адміністрації. Детальніше про підготовку та участь збройних загонів ОУН у боях проти поляків розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Початок опору ОУН на Бережанщині
Як зазначає український історик Андрій Руккас, перші осередки ОУН на Бережанщині з’явились у 1929-1930 рр. Пройшло декілька років і весь район був повністю організований та охоплений мережею місцевої організації. Польська влада, щоправда, теж не спала. І її дії відчутно послабили повстанський рух в 1934-1935 рр. Особливо поляки розсердилися після вбивства членом ОУН міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Як свідчать дані польської розвідки, в ці роки кількість нападів українських повстанців суттєво зменшилася.
Дії повстанців та їх структура в другій половині 30-х років
Але вже 1936 р. і в наступні роки підпілля знову ожило. Так у 1936 р. польська військова контррозвідка зафіксувала у Бережанському, Підгаєцькому і Рогатинському повітах, відповідно, 57, 38 та 29 виступів. Поляки також зазначили, що у вказаних районах на 1935 р. діяло 3 повітові та 40 районних екзекутив (екзекутива ОУН – це основна виконавча структура. Походить слово від латинського слова «executio» і означає «виконавчий»), 78 низових відділів (скоріш за все, це славнозвісні оунівські «трійки» та «п’ятірки») та 6 «мужів довіри». В ці ж роки виникла окрема Бережанська округа (область) ОУН. До неї входило спочатку п’ять, а потім тільки три згадані повіти. Чому кількість повітів стала меншою? Бо ОУН продовжувало розбудовувати свою мережу, а отже, інші повіти відійшли в інші округи.
Співпраця з Німеччиною та підготовка до повстання
В ці ж роки ОУН зав’язало контакти з Німеччиною, маючи надію таким чином підняти повстання і за допомогою Гітлера створити незалежну українську державу. Така активність повстанців не пройшла повз польську розвідку. В травні-червні 1939 р. Тернопільське воєводське управління доповідало Міністерству внутрішніх справ про те, що члени та прихильники ОУН розпочали на території воєводства таємний збір інформації розвідувального характеру. Зокрема, в руки поляків потрапили спеціальні анкети, куди й вносилися дані про дислокацію польських військ, місця розташування складів зброї, спорядження. Повстанці також планували зібрати інформацію про польську поліцію (розміщення, озброєння та чисельність державної поліції, адреси окремих її працівників, імена та прізвища), прикордонників, лісову охорону, органи управління, пошту, аптеки, лікарні, товариства. Важливим для німецької розвідки було знати, скільки і якого національного складу населення проживає в певному населеному пункті. А тому ОУН приділяло увагу священикам, комуністичним лідерам, громадським діячам.
Влітку 1939 р. ОУН збільшило кількість тренувань для своїх вояків. Це робилося під прикриттям зборів серед членів українських спортивних та пожежних товариств. Поляки вважали, що це відбувається для того, щоб бути готовими виступити проти польської влади на випадок оголошення мобілізації. Дані польської розвідки були вірними. Вже в серпні українські повстанці на Бережанщині були проінспектовані окружним провідником Григорієм Ґоляшем (“Бульба”, “Бей”, “Шолом”). Останній провів пробну мобілізацію, щоб зрозуміти чи готові ОУН до початку бойових дій з поляками.
Очевидно, у той самий час для підготовки партизанських кадрів у важкодоступних місцевостях Бережанщини оунівці заснували щонайменше сім підпільних навчальних таборів (всі у Підгаєцькому повіті, поблизу сіл Мужилів, Шумляни, Лиса, Вербів, Рудники, Носів та Затурин). Тут підготовку проходило 132 особи. Навчання було переважно теоретичного характеру. Польська поліція уважно спостерігала за настроями в селах, а тому слід було бути обережними і не створювати додаткового шуму. Також ОУН не вистачало інструкторів, зброї та вибухівки.
Наближення війни та превентивні дії польських спецслужб
Війна відчувалася в повітрі. А тому поляки, щоб забезпечити собі тили перед можливим протистоянням з німцями чи СРСР, вирішили завдати удару по ОУНівському підпіллю. Влада Польщі затримала на території Львівського, Тернопільського, Станіславівського та Волинського воєводств всіх осіб (в липні – серпні – 30), щодо яких існували хоча б найменші підозри у нелояльності до влади, зв’язках з ОУН або іншими нелегальними організаціями. Більшість з цих людей, включаючи тих, хто не мав ніяких зв’язків з ОУН, була відправлена до концентраційного табору у Березі Картузькій. Тут у вересні 1939 р. налічувалося вже понад 4,5 тис. українців (загальна кількість в’язнів становила тоді приблизно 7 тис.).
Ситуація в Бережанах
У вересні в бережанську в’язницю вже потрапило 300 осіб, яких планували відправити до Тернополя чи до табору в Березі Картузькій. Однак війна – це хаос, а тому в’язні були на місці. І їх долю вирішували військові. Саме комендант міського гарнізону, староста, голова суду, начальник поліції і 2 представники від української громади міста: голова місцевого осередку УНДО о. Є. Бачинський та адвокат др. В. Бемко – 14 вересня обговорили долю в’язнів та польського населення. Було домовлено про те, що ув’язнених залишать живими, але взамін поляки хотіли безпеки для польського населення. В місті було створено «горожанський комітет» (із поляків, українців та євреїв) та «горожанську міліцію» (з поляків та українців), яка повинна була взяти під свою охорону всі військові об’єкти, для чого комендатура зобов’язувалася виділити зі своїх запасів 2000 гвинтівок, 5 кулеметів та необхідну кількість боєприпасів. Керівництво містом мало перейти в руки українця мгр. В. Лоґуша, але фактично всім заправляв капітан Васильковський, начальник повітового Управління військової підготовки та фізичного виховання.
15 вересня бережанські в’язні вийшли на волю. Одразу ж в місцевості зросла кількість терористичних актів. Др. Бемко писав, що лише минула доба, як у повіті почали горіти будівлі колоністів. Інформація про несамовиті «морди і пожоги» почали ширитися серед польського населення […]. Почалася відплата за биття, в’язниці, засуди, пацифікацію […] По лісах створюються повстанські загони. Їх озброєння – обрізи, пістолі, але вони сміливо атакують поляків, що відступають.
Отже, українські повстанці заздалегідь розпочали свою підготовку до протистояння з польською владою. Це свідчило про те, що вони розуміли мету своєї діяльності – незалежність України, а також готові були покласти на вівтар перемоги найцінніше – своє життя. А що ви знаєте про ті часи? Пишіть в коментарях.