Після завершення І світової війни в Європі та Азії постала низка нових держав. Серед інших Польська республіка та СРСР. Саме ці держави розділили українські землі разом з Румунією та Чехословаччиною. А отже, українці знову були роз’єднані. І цього разу вже на чотири частини. З перших днів свого існування новопосталі держави кинулись розбудовувати державний кордон та створили служби, які б його охороняли, а отже, відповідали за зовнішню безпеку держави. А тому в Польщі з’явився КОП підконтрольний Міністерству внутрішніх справ, а в СРСР – Державна прикордонна служба, яка підпорядковувалась НКВД. Саме ці структури протистояли одне одному протягом 20 років існування незалежної Польщі. Завершення цього протистояння відбулося у вересні 1939 р., коли Польща стікала кров’ю і боролася з нацистською Німеччиною, а СРСР атакував її з іншого боку. Першими прийняли на себе удар польські прикордонники (КОП), в тому числі на Тернопільщині. А тому детальніше про перші дні боїв розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Польські прикордонники напередодні війни
Як зазначає дослідник Андрій Руккас, польську прикордонну службу на Тернопільщині в 1939 р. представляла бригада Корпусу охорони прикордоння (КОП) «Поділля», яка мала у своєму складі 4 батальйони й 3 кавалерійські ескадрони. Це вагома сила для захисту кордону, але не для боїв з регулярною армією. Під час ряду мобілізацій ця бригада взяла участь у створенні 36-ої Резервної Піхотної Дивізії. Також 2 ескадрони бригади були задіяні під час створення інших польських частин. А тому власне бригада була ослаблена і з неї створили полк. Він складався з 3-х батальйонів, а саме «Борщов», «Копиченці» та «Скалат» (також входив один маршовий ескадрон). Батальйони та ескадрон на початку свого формування мали зменшену кількість військових, тут було багато мобілізованих резервістів, в тому числі німецької та української національності, яким не довіряли і які не були вмотивовані боротися за польську державу. Також існувала гостра нестача артилерії, приладів зв’язку та транспорту. Тим не менше, цей підрозділ мав охороняти 140 км державного кордону з СРСР – від Мельниці-Подільської до Підволочиська. Штаб полку розміщувався в Чорткові. Командир полку – підполковник Марцелі Котарба.
Про командира польських прикордонників
Поляк, навчався в Львівській політехніці. Навчання було перервано виступом українців у Львові в листопаді 1918 р. і створенням ЗУНР. Брав активну участь в обороні міста. За розповіддю одного з учасників оборони: «6 листопада 1918 р. ми напали на наріжний будинок (…) і захопили його разом з групою львівських розвідників під командуванням легіону лейтенанта Марцелі Котарба». Поранений у руку під час боїв у Львові, повернувся до Свєнтників. Продовжував службу в польському війську – був зв’язковим під час пактів між Юзефом Пілсудським і українським лідером Симоном Петлюрою. Він також командував Третім Сілезьким повстанням у 1921 році. Він воював із радянськими військами, не дозволив їм перекрити Заліщицьку дорогу, що дало змогу Президенту РП та Уряду, Верховному Головнокомандувачу та Генштабу втекти до Румунії. Потрапивши в радянський полон, перебував у тимчасовому таборі для військовополонених у Гусятині, перевдягнувшись залізничником, утік до Румунії, і подався далі до Франції та Англії, де 1 липня 1940 р. пішов добровольцем до Війська Польського, повернувшись до країни після війни. Воював в армії генерала Андерса. Чотири рази нагороджений Хрестом Незалежності та Хрестом Доблесті.
Радянський Союз та його сили
На протилежному березі Збруча розміщувались радянські підрозділи. Це були 6 та 12 армії, які мали в складі по 18 дивізій (1 дивізія – від 6 тис. осіб, в залежності від кількості полків, що до неї входили). А отже, якщо на один батальйон прикордонників припадало 2 радянські корпуси (6 дивізії), то співвідношення було аж ніяк не на користь поляків. А тому поляки були не в змозі організувати довготривалу оборону.
Початок війни та перші бої батальйону «Борщув»
17 вересня перші розвідувальні частини радянських кавалерійських дивізій перейшли Збруч о 2.00 і почали ліквідацію польських застав, аби розчистити дорогу власним військам. Не завжди це вдавалося зробити тихо. О 5.00 вперед кинулися радянські танкові війська та кавалерія. Їм у цьому допомагали радянські прикордонники. Детальніше про це тут.
Першими прийняли на себе удар радянських військ стражниці Корпусу КОП «Борщув» капітана Броніслава Краковського. Річку Збруч форсували авангардні підрозділи 13 корпусу, 23-ої танкової бригади (ТБ), а також 9-та кавалерійська дивізія (КД) з 5-го Кавалерійського Корпусу (КК). Поляки не могли довго стримувати радянські підрозділи, хоча роти “Турильче” та “Кудринці”, які займали центральне положення, деякий час успішно виконували своє завдання. В районі Пукляки, Турільче поляки вели бій із 46-им розвідувальним батальйоном 99-ої Стрілецької Дивізії (СД).
За таких важких умов підрозділи батальйону КОП «Борщув» розпочали відступ на Товсте-Устечко. Є відомості, що дві його правофлангові роти («Кудриниці» та «Мельниця») у повному складі перейшли на румунську територію. Частині батальйону «Борщув» вдалося дістатися переправи через Дністер в Устечку. Під час відступу польські солдати знищили 2 радянські танки. Командир батальйону капітан Броніслав Краковський був смертельно поранений і незабаром помер у Румунії.
Кавалерійський ескадрон «Чортків» зумів переправитися через Дністер. Увечері 17 вересня на південний схід від Устечка, біля села Поточище, він перешкодив переправі якогось радянського підрозділу, напевно з 13 СК.
Батальйон «Копичинці»
Свій бій проти наступаючих більшовиків тримав і батальйон «Копичинці» капітана Мечислава Конковецького. Йому протистояли частини 4-го КК, 25-го Танкового Корпусу (ТК), а також 16 КД з 5-го КК, 26 ТБ. Основний опір більшовики зустріли в Гусятині, де розташовувалась резервний рота «Гусятин». Один з учасників бою, 17-літній Казімєж Кумік розповів, що атака почалася о 5 ранку і тривала 3 години. По її завершенні польські військові відступили та розпорошились. Втрат вони фактично не мали. Радянські військові в своїх звітах про бої за це місто повідомляли, що 40 хвилин штурмували комендатуру, де було знищено та взято в полон багато поляків. Загалом батальйон КОП «Копичинці» був вибитий з своїх позицій і почав відступати на Чортків – Устечко. Більшість із них потрапили до радянського полону.
Батальйон КОП «Скалат»
Збройний опір чинив також і третій батальйон полку КОП «Поділля» – батальйон КОП «Скалат» підполковника Францішека Януша. Його противником виступала ціла Волочиська (Східна) Армійська Група комкора Ф. Голікова (пізніше 6-та Армія), яка складалася з 17 СК, 2 КК, 10 ТБ, 24 ТБ, 38 ТБ. Тут ще важливе стратегічне значення мав залізничний міст через Збруч у Підволочиську. Для його захоплення було виділено посилений артилерією батальйон 136 стрілецького полку 97 СД. Поляки в Підволочиську мали стражницю КОП, резервну роту «Підволочиськ» та додаткові підрозділи з інших частин. Але це не допомогло. Поляки були захоплені зненацька. Лише на залізничному вокзалі було арештовано 32 офіцери. Проте в казармах було вчинено опір. Польські військові втратили 13 осіб вбитими і здаватися не планували. Все ж о 6.00 місто було захоплено. Стражницю «Дорофіївка» було обстріляно артилерією 96 СД (дивізіон 152 мм гармат). Частини цієї ж 96-ої СД на своєму правому фланзі зустріли опір з боку роти «Токи» цього ж батальйону. На одній з ділянок батальйону більшовики не атакували, а тому польські солдати залишилися на своїх позиціях вздовж кордону принаймні до 16.00 години 17 вересня 1939 р. Пізніше вони відійшли до Теребовлі, де були оточені підрозділами 4 КК. Командир загону, підполковник Ф. Януш, видав наказ скласти зброю й розійтися по домівках.
Розміщена на лівому фланзі батальйону «Копичинці» рота «Скалат» одразу ж після початку радянського наступу втратила гарнізони двох своїх стражниць (потрапили в полон). У такій ситуації рештки роти на чолі з її командиром поручником Яном Новосадом біля 6.00 годин залишили місто. Після декількох сутичок з радянською кавалерією, завдавши противникові певних утрат, рештки роти «Скалат» розпорошилися, а її командир дістав поранення.
Загалом поляки були захоплені зненацька, але зуміли організувати оборону та на окремих ділянках фронту дати відпір переважаючим їх радянським підрозділам.