Під окупацією нацистської Німеччини у період з 1939 по 1945 роки перебувало не менше на той час 14-ти суверенних європейських країн. Україна в баченні німців була “житницею” росії або одним з найважливіших джерел продовольчого забезпечення. Саме це стало основним мотивом приходу армії на цю територію. Наслідки окупаційного режиму для мільйони українських міст були руйнівними, цей трагізм в повній мірі торкнувся й Кременця. Далі на yes-ternopil.
Становлення окупаційного режиму
12 вересня 1939 року Кременець здригнувся від раптового наступу німецько-фашистської авіації. Це сталося вранці, близько 11 години. Бомби літали над головною вулицею міста та околицях, руйнації зазнали житлові будинки та ринок. Кілька десятків людей загинуло. Про ці та інші деталі того страшного дня зазначив у своєму рапорті посол США Дрексель-Біддл.
У місті запанувала нетипова тиша, лише було чути як хтось оплакував своїх рідних. Люди ховалися від снарядів у ярах, підвалах вцілілих будинків тощо. Місто палало, не вдавалося загасити пожежу. Ще декілька днів будинки горіли, аж поки не зникли повністю у полум’ї. 9 німецьких бомбардувальників Do-17Z здійснили бомбардування Кременця. Та вже 17 вересня до міста увійшли бійці Червоної армії, це лише означало поразку Польщі та окупацію міста радянською владою. Під совєтами місто прожило до 1941 року. З 1941 року Кременець зайняли німецькі окупанти.
Масові арешти, закриття навчальних закладів та нові реалії життя
У 1941 році до Кременця вступили німецькі війська. Вони замінили совітів на деякий час. 1 вересня місто стало адміністративним центром нацистського округу – Кременецьким гембітом. Його утворили на території Кременецького, Вишнівецького, Почаївського, Лановецького, Шумського, Катербурзького районів. Орган українського національного комітету, що виходив у Кременецькому повіті з 1941 по 1944 був “Крем’янецький вісник”. Розпочалося пекло.
Одразу ж новий режим і керівництво розпочало масове винищення української, польської, і особливо, єврейської інтелігенції. Так, як частка євреїв у місті була значною, то спершу розпочали з них. В перші тижні окупації, ще на початку літа 1941 року, у багатьох містах Західної України нацисти відкрили тюрми НКВС, щоб показати всім злочини сталінського режиму. Вони оголосили те, що провину за ці, та інші злочини понесуть євреї. У місті для порушників порядку та для тих, хто противився новому режиму, звели тюрму. У камерах Кременецької в’язниці утримували членів ОУН (б)та ОУН(м). Також там перебували звичайні селяни, що відмовилися або не встигли здати німцям податки, втікачі, спекулянти тощо.
Жах огорнув Кременець та його жителів. Німці катували й убивали сотні людей. Інколи розпізнати тіло було вкрай важко. Якщо ж таки вдалося впізнати закатованого, його намагалися перехоронити за всіма правилами на міських кладовищах. Лише в перші дні окупації німцями в Кременці розстріляли 2,5 тисяч представників інтелігенції. Кривавий терор відбувся неподалік гори Хрестової. 7 липня 1941 року в місті знову відбулася страшна подія. Групу викладачів з Кременецького ліцею, разом із діячкою харцерів Геленою Паліводзянкою було вбито.
Школа, за яку боролася Волинь понад 300 років – зачинила свої двері. Майже всі навчальні заклади припинили свою діяльність на невизначений термін. Все, що було довкола, належало німцям: ліси, ріки, вулиці, будинки, гроші, законодавство, влада тощо. Люди стали фактично рабами, невільниками на рідних землях. Тривало це аж до 19 березня 1944 року. За 3 роки в Кременці відбулося багато жахливого, про що з покоління в покоління продовжують розповідати місцеві своїм дітям, онукам і правнукам.
Міські повстання
Терпіти знущання та криваву розправу мешканці міста не могли. У 1943 році в ніч з 19 на 20 лютого в Кременці звільнили всіх в’язнів. Боївка ОУН під проводом Івана Климишина здійснила успішну операцію без втрат. Після відходу, щоправда, повстанці мали сутички з німецьким гарнізоном.
Протягом усього періоду німецької окупації на обороні рідного краю діяв Народний Рух Опору і загони Повстанської Армії. Того ж року в березні українська допоміжна поліція дезертировала. Українці втекли до лісу, попередньо забравши зі складів із собою всю зброю та патрони. Частина з них приєдналася до бандерівського відділу і мельниківського загону.
Знищення єврейського населення
Єврейське населення вело активну економічну діяльність. Вони займалися різними видами ремесел, торгівлею та орендою землі. Німці ширили пропаганду про те, що більшовицький режим є витвором євреїв. Це неодноразово зазначалося у пресі на окупованих територіях.
Німецькі нацисти знищили майже все єврейське населення міста. А це більше 11 тисяч осіб! У січні 1942 року в Кременці створили гетто – район, де примусово, в жорстких умовах проживали люди. У це місце зігнали євреїв не лише з Кременця, але й сусідніх сіл, зокрема Почаєва та Шумська. Їх затримували у власних будинках, магазинах або просто на вулиці. Попри погроми, які здійснювали фашисти, вони також грабували єврейське майно, а це: золото, прикраси, цінні речі, одяг тощо. В’язнів використовували для виконання різного роду робіт.
10 серпня 1944 році фашисти розпочали ліквідацію гетто разом з людьми, що там перебували. У цей період в місті розстріляли близько 5 тисяч дітей, жінок і людей похилого віку єврейського походження. Місцеве населення намагалося рятувати невинних від страшних тортурів, часто переховували у власних домівках, горищах, льохах тощо. За свої добрі наміри не одна сім’я була жорстоко покарана, адже німці проводили обшуки. Деяким вдалося врятувати життя невинних. За це, після завершення Другої Світової, Ізраїль був глибоко вдячний українському народу та присуджував почесне звання Праведника народів світу тим, хто зберіг єврейське життя, ризикуючи власним. І таких історій є чимало.
Ліквідація гетто тривала 2 тижні. Врятуватися будь-кому з в’язнів, на жаль, так і не вдалося. Усі були розстріляні. За одну ніч німці підпалили більше 650 будинків та споруд. У кривавому терорі постраждали й мирні жителі. Так, назавжди з лиця землі в Кременці зникла єврейська синагога на вулиці Вишнівецькій та центральна синагога, а також єврейська лікарня, бібліотека, магазини та інші споруди.
Гетто знаходилося в самому центрі міста, де, зі сходу – вулиця Широка, заходу – Кременецька, а півдня – Пєрацького. Територія, де тримали євреїв, огородили високим парканом і колючим дротом, щоб ніхто не зміг втекти. В’язнів німецького режиму охороняла поліція.
У гетто євреї перебували в жахливих умовах, повній антисанітарії. Ще гіршим було ставлення. Фашисти дозволяли собі знущатися над людьми, бити їх палицями, морити голодом, катувати або розстрілювати. Щоденно тут помирали від голоду, хвороб, сильних тілесних ушкоджень тощо. Після масового терору, в місті пройшла облава. Німці знайшли ще близько 1000 євреїв, яких за кілька днів знищили. Пережити ці жахливі події вдалося лише 14 мешканцям.
Кінець фашистського режиму
Німецько-фашистські війська під тиском червоноармійців були змушені відступити з міста та його околиць вже 19 березня 1944 року. До 1-го українського фронту долучилися тисячі кременчан, що жадали вигнати ворога з рідної землі. І перемога пришвидшувалася. Кременець вдалося здобути, про що повідомили Сталіна.