Винищувальні батальйони почали формуватися на українських землях навесні 1944 року. Їх формування, здебільш, відбувалося на добровільній основі, але й зустрічалися випадки випадки насильства. Основна мета – захист радянської влади і боротьба проти підпілля. Далі на yes-ternopil.
У Західній Україні формування так званих “винищувальних батальйонів” мали свої характерні особливості. Одна із них полягала в тому, що за своїм етнічним складом велика кількість у формуваннях належала полякам, зокрема таке спостерігалося на Тернопільщині.
Польські винищувальні батальйони: історія становлення, особливості та кількісний відсоток етнічного складу
Як ми вже зазначили, винищувальні батальйони в УРСР були добровільним утворенням ( інколи – примусовим), створені з метою підтримання “порядку”, знищення українського підпілля і захисту радянської влади. На території західних областей вони розпочали формуватися після закінчення Другої Світової війни. За підрахунками, у 1946 році, кількість вояків у них перевищила позначку 60 000 тисяч осіб.
Це були переважно етнічні українці, проте на Заході дуже часто вони формувалися з інших етнічних груп, зокрема поляків. Таке спостерігалося на Тернопільщині, Львівщині та Івано-Франківщині. Їх охрестили ще “польськими винищувальними батальйонами”.
Перші “польські винищувальні батальйони” почали з’являтися в 1944 році. Їх одразу залучили до боротьби з бандитизмом на українських землях, які радянська влада вбачала у підпільниках і порушниках порядку за СРСР. Щодо кількості, яка перебувала на службі, то поляків було не мало. За інформацією історика Сергія Ткачова, в Бережанському батальйонів перебувало 171 зі 180, а у Збаразькому – 116 із загальної кількості 166 вояків. Та були й інші формування на території Тернопілля, де за кількістю поляки теж перевищували склад українців, або навпаки.
1944-го кількасот поляків зі села Бариш (Бучацький район Тернопільської області) вступили до радянських винищувальних батальйонів. Джерело: Державний архів Тернопільської області, ф. р-3567, оп. 1, спр. 130, фото www.istpravda.com.ua
Спочатку поляки перебували в одних загонах разом із іншими етнічними спільнотами, переважно із українцями. Проте згодом були сформовані окремі польські батальйони. Сергій Ткачов також наголосив, що станом на 1 червня 1944 рік на Тернопільщині вже існував 21 батальйон. “Стрибки” існували не у всіх районах Тернопільщини. Чи з не найбільшим кількісним складом поляків вони дислокувалися у Козівському, Бережанському, Монастириському, Підгаєцькому та інших районах.
Основне завдання “стрибків”
Основна робота польських батальйонів, як і українських, чи “змішаних” полягала в пошуку, виявленню, затриманню та ліквідацію підпільних груп на теренах українських земель. До таких входили учасники ОУН та УПА. Це загалом несприятливо позначилося на стосунки, які й без того були дуже напруженими між українцями та поляками. Між ними спостерігалися прояви націоналістичного антагонізму, зокрема, на Теребовлянському та Бережанському.
Місцеве населення поляків добре орієнтувалося в місцевості, тому найчастіше саме їх використовували задля виявлення структур українського підпілля. Нерідко між учасниками УПА або ОУН та “стрибками” точилися бої в різних районах містечок і сіл Тернопілля.
Скорочення польських винищувальних батальйонів та їх занепад
Невдовзі більшовики прийняли рішення щодо зменшення кількості польської національності в складі винищувальних батальйонів на Галичині, і розпочали вони саме з Тернопільщини, де їх було чи не найбільше. Саме після укладання Люблінської угоди між СРСР і Польським комітетом цей процес набрав обертів. Натомість, радянська влада намагалася заповнити цей відсоток українцями або росіянами.
Поляків почали усувати з батальйонів, а в деяких випадках навіть арештовувати. Та незважаючи на всі ці дії совітів, польський відсоток в “стрибках”, як їх називали в народі, все ще був значним, в деяких моментах, вони перевищували за кількістю українців, а тим паче росіян та інших національностей.
У 1945 році розпочалося їх стрімке скорочення. НКВД УРСР видали низку розпоряджень про їх усунення. Це якнайперше відбулося на Тернопільщині, а згодом Львівщині та Івано-Франківщині. Щоправда, цей указ розпочали виконувати не одразу і не скрізь, так як у деяких випадках було виявлено, що частка поляків могла сягати 40%. В деяких батальйонах вони були домінантною часткою: Бережанському, Монастириському Великобірківському тощо.
Після скорочення поляки продовжували служити, хоч їх вже й не було так багато, у порівнянні з попередніми роками. Стрімке скорочення завершилося у 1946 році, а через 2 роки “стрибки” переформували в групи охорону порядку. У 1954 році колишні винищувальні батальйони ліквідували.