Осінь 1918 року змінила політичну карту Східної Європи. Розпад Австро-Угорської імперії відкрив для українців таку омріяну можливість – створення власної державності після століть перебування під окупаційними іноземними режимами. Після проголошення 1 листопада 1918 року Західноукраїнської Народної Республіки Тернопіль опинився в епіцентрі національно-визвольних змагань та на короткий проміжок часу став столицею новоутвореної республіки.
З якими ж викликами стикнулася місцева влада в Тернополі та як здійснювалося управління й кадрові призначення, розповімо детальніше в статті на yes-ternopil.com.ua.
Тернопіль у вирі Листопадового чину 1918 року
1 листопада 1918 року є важливою датою в історії становлення української незалежної держави, адже саме в цей день розпочалося національне повстання. Головною метою було встановлення влади на західноукраїнських землях. Повстання увійшло в історію під назвою «Листопадовий чин».
31 жовтня 1918 року в Львові відбулося спільне засідання Військового комітету та Української Національної Ради під керівництвом сотника Дмитра Вітовського. Йому вдалося переконати усіх присутніх негайно взяти у свої руки владу в місті.
«Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки», – заявив на зборах Дмитро Вітовський.
Українським військовим частинам вдалося без кровопролиття захопити головні державні структури Львова, а також вокзал, пошту та банк. Однак, уже ввечері 1 листопада польські військові організації розпочали супротив.
Звістка про встановлення української влади в Львові не оминула й Тернопіль. Викладачі місцевої української гімназії Семен Сидоряк та Андрій Музичка передали сповіщення представникам інтелігенції про необхідність перебирання влади в свої руки. Тернопільські студенти на чолі з викладачем Андрієм Музичкою роззброїли жандармів і вже 1 листопада над містом замайорів український прапор.
13 листопада 1918 року – день офіційного проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Уряд республіки – Державний секретаріат – очолив Кость Левицький.
Після декількох тижнів боїв в ніч з 21 на 22 листопада українське військове та вище керівництво відступили зі Львова. А вже 23 листопада відбулася урядова нарада на території міста Золочів, на якій визначили як в подальшому реалізовуватиметься державна влада в молодій республіці. За підсумками наради місцемзнаходження Державного Секретаріату визначено Тернопіль, де могла б бути забезпечена ефективна комунікація між вищим керівництвом, населенням та військовими.
Тернопіль як тимчасова столиця ЗУНР
Протягом 22-26 листопада 1918 року пройшли вибори до Української національної ради, за результатами яких до складу увійшли 150 представників усіх верств українського населення. Головою ради обрали Євгена Петрушевича. Представниками Тернопільщини у її складі були Антін Кунько та Петро Карманський.
Державні установи ЗУНР в Тернополі розміщувалися на територіях української та польської гімназій, а також міського магістрату. Варто додати, що після як Державний секретаріат переїхав до обласного центру, в місцевому виданні «Голос Поділля» вийшло звернення уряду до українців, в якому населення закликали стати на захист країни.
Одним з перших кроків уряду ЗУНР в Тернополі стала робота місцевої влади. Зокрема, відповідно до нової структури було введено посаду комісара як представника повітового уряду. Він відповідав за створення адміністративних установ у повіті, мобілізацію армії, регулювання торгівлі, створення запасів хліба й надання населенню усіх необхідних товарів.
Ще однією чи не найважливішою реформою уряду ЗУНР в Тернополі стало формування армії. Саме в тимчасовій столиці підписали указ про створення авіаційної дивізії Галицької армії. Окрім того, були сформовані Інтендантський відділ та Департамент польової військової поліції.
Згодом військовий секретар Дмитро Вітовський видав наказ про оголошення в краї воєнного стану та мобілізації. До армії мобілізовували чоловіків 1883-1901 років народження. Тих жителів Тернопільщини, які служили в австрійському війську, влада зобов’язала добровільно вступити до лав української армії.
Новобранці проходили навчання та підготовку на базі військових частин області. Також уряд вживав заходів, щоб забезпечити військо амуніцією та зброєю.
Значну увагу уряд ЗУНР приділяв зовнішній політиці. Так, керівництво обох утворень УНР та ЗУНР працювало над процесом злуки українських земель. Державний секретаріат Західноукраїнської Народної Республіки розробив проєкт договору про об’єднання республік. Тому, можна сміливо сказати, що саме Тернопіль став історичним місцем, де прийняли рішення про злуку ЗУНР та УНР, хоча офіційно його ухвалили 4 січня 1919 року в Станіславі (теперішня назва Івано-Франківськ).
Соціально-економічні виклики та функціонування міста в період війни
Тернопіль в період Першої світової війни перебував у складному становищі через руйнування, загрозу голоду та епідемії. Тому, одним з основних завдань нової цивільної української влади було забезпечення роботи міського господарства.
Щоб уникнути продовольчої кризи, повітовий комісаріат ЗУНР запровадив контроль за розподілом хліба, борошна та цукру. Також влада забезпечила безперебійну роботу водогону, міської електростанції, пошти та пекарні, попри брак палива.
Окрім того, Тернопіль зовсім швидко перетворився на тиловий та мобілізаційний центр ЗУНР. Так, у Тернопільському повіті сформували частини Бережанського корпусу УГА. У місті працювали майстерні з ремонту військової техніки та амуніції для вояків Української галицької армії. Місцева влада своєю чергою забезпечувала призовників продовольством та зброєю.
Протягом 1918 року на західноукраїнських землях лютувала епідемія тифу, через що в Тернополі розгорнули мережу військово-цивільних шпиталів. Важливим кроком у забезпеченні безпеки в місті та боротьбі з мародерством стало створення спеціальних структур — Міської варти та Державної жандармерії. Жандарми та вартові патрулювали вулиці й охороняли склади з продовольством, залізничний вузол.
Відступ Української галицької армії та втрата Тернополя в червні 1919 року
В уряді ЗУНР дедалі частіше лунали ідеї про переїзд до Станіслава, адже місто знаходилося фактично в центрі новоутвореної республіки та близько до міжнародних партнерів – Угорщини і Чехословаччини. Окрім того, в Тернополі не було відповідного приміщення для проведення повноцінного засідання Парламенту.
Тому, 31 грудня 1918 року урядова делегація покинула Тернопіль. Останні державні установи ЗУНР виїхали з міста 2 січня 1919 року.
Важливим етапом визвольних змагань у Тернополі став травень цього ж року. Польські війська, заручившись підтримкою французької армії, розпочали широкомасштабний наступ, маючи намір відтіснити Українську галицьку армію. Ворог мав перевагу, через що українські війська відступили на схід.
1 червня 1919 року польські війська увійшли до Тернополя. Проте, 7 червня 1919 року Українська галицька армія розпочала військову операцію, яка ввійшла в історію під назвою «Чортківська офензива», та досі вважається однією з найзначніших наступальних операцій УГА.
25-тисячна українська армія змусила польське військо відступити по всій лінії фронту. Однак, брак озброєння, техніки та продовольства зіграли фатальну роль для Української галицької армії. В результаті на початку липня 1919 року Тернопіль було втрачено, а українські війська відступили за річку Збруч.