Діяльність українського педагога, літературознавця, громадсько-культурного діяча та літературного історика Богдана Лепкого є багатогранною. Для багатьох він знаний, передусім, як автор історичної та публіцистично-філософської прози. Крім письменництва, Лепкий відзначився у громадському середовищі, був не байдужим до долі своєї Батьківщини. Далі на yes-ternopil.
Маловідомою сторінкою життя Богдана Сильвестровича залишається його вклад як визначного українського поборника і учасника національно-визвольного руху ХХ століття.
Життєпис Богдана Лепкого від народження до початку Першої світової війни
Богдан Лепкий – яскрава постать в українському письменстві. Він подарував своїм нащадкам низку чудових історичних романів, філософський оповідань, спогадів і чималу кількість збірок. Народився майбутній літератор у селищі Кривеньке, у Королівстві Галичини та Володимирії в Австро-Угорській імперії ( нині території сучасного Чортківського району, Тернопільської області).
В дитинстві хлопець дуже часто переїжджав і багато де жив. Деякий час мешкав у Крогульцях, згодом родина перебралася до Поручина та Жукова ( Бережанський район). Ще 8 років Богдан проживав у Бережанах в свого діда священнослужителя. Лепкий отримав хорошу домашню освіту. Його вчитель привив хлопцю основи шкільного навчання. У 1878 році розпочав студіювати в нормальній школі в Бережанах, де основною мовою була польська. Успішно завершивши її, у 1893 році вступив до Бережанської класичної гімназії.
Під час навчання, Богдан Лепкий проявив себе як здібний і талановитий студент. Він активно приймав участь у подіях різного характеру, виступав з декламацією віршів, цитував уривки з відомих творів. У 1981 році їде до Відня задля вивчення живопису, яким так захопився ще раніше і навіть створив кілька портретів найрідніших людей. Та невдовзі, за порадою Кирила Студинського переходить на філософський факультет Віденського університету. Вивчав мовознавство і літературу. Але свої малярські спроби не полишав. Малював під керівництвом Миколи Івасюка, з яким заприятелював.
Богдан Лепкий тужив за рідною Україною. Саме це почуття змусило його перевестися до Львівського університету. У місті Лева майбутній публіцист повністю занурився в українську культуру, був учасником багатьох молодіжних товариств. Опісля працює заступником вчителя у Бережанській гімназії до 1899 року. Згодом їде до Кракова, де розпочинає викладати в гімназії Яна Собеського. Працював лектором при Ягеллонському університеті. Попри це, ні на мить не зупинявся просувати українську культуру навіть на чужині й ознайомлювати з нею своїх студентів.
Богдан Лепкий стає учасником СВУ
Новий етап у житті Богдана Лепкого розпочався раптово з вибухом Першої Світової війни, яка застала його сім’ю раптово в Кракові. У 1914 році російські війська почали окуповувати територію Галичини та Буковини. Вони вивозили українську еліту з цих земель. Щоб врятувати себе та сім’ю, Лепкий переїжджає до Закарпаття, в надії, що війна туди не дійде. Згодом емігрував до Відня.
Уряд Австро-Угорщини дозволив українцям у Відні відкривати школи, проводити зібрання та видавати часописи. Тоді ж почали відновлюватися заборонені українські політичні організації. Це і Головна руська Рада, Український парламентський клуб та Союз визволення України, у членстві якого перебував Лепкий.
Богдан Сильвестрович став одним із перших українських діячів-співробітників СВУ в 1914 році. У «союз» входило чимало відомих галицьких діячів: М. Голубця, П. Карманський, В. Старосольський, І. Крип‘якевич та інші. Лепкий підтримував діяльність політичної партії, адже основним її гаслом стала самостійність України.
СВУ у Відні започаткувало періодичні видання. Центральний друкований орган партії – «Вістник Союза визволення України». З цим часописом тісно співпрацював і український публіцист. Його поетичне слово відіграло ключову роль як письменника в реалізації завдань Союзу визволення України, а саме у започаткуванню агітаційно-пропагандистської літератури. У часописі регулярно публікувалися твори митця аж до 1916 року. Це були вірші та оповідання.
Богдан Лепкий зайняв позицію у боротьбі за соборність і незалежність України з настанням війни. Це найяскравіше відобразив у творах патріотичного характеру. Серед тих, що знайшли місце на сторінках часопису: «Останній лист Катрусі» і «В храмі св.Юра». Так, як «Вістник» був солідним виданням, то творчість емігранта з Тернопілля знайшла відлуння в багатьох українців-емігрантів, а періодика згуртувала навколо себе людей різних переконань. «Вістник» читали не лише у Відні, але й у Львові, Стрию, Чернівцях. СВУ сприяло поширенню українських календарів, збірників поезій та співаників. Практично на всіх ключове ім’я відомого літератора Богдана Лепкого.
Відомою працею Лепкого, що вийшла в еміграції у 1915 році є розвідка «Чим жива українська література?». Та не лише літературну спадщину в своєму доробку мав на увазі митець. Це твір про самобутність української культури, народу, його ідеї державності. Автор подав широку відповідь на своє запитання, змалював героїчне протистояння народу в національно-визвольних змаганнях. Ця розвідка стала ковтком свіжого повітря, адже на думку самого Лепкого, людей, що вимушено емігрували за кордон від розпачу рятувало рідне слово.
Як Союз визволення України захищав військовополонених українців?
Одним з основних напрямків діяльності СВУ стало відновлення самобутності української культури та її розвиток. Та не менш важливим завданням політична організація вбачала захист інтересів військовополонених земляків, українців, що воювали на стороні російської армії. За сприянням партії, близько 200 тисяч вояків лише за 2 роки вдалося перевести до таборів Австро-Угорщини та Німеччини.
У цих спеціальних таборах українська інтелігенція разом із СВУ спромоглася створити «Освітні відділи СВУ» задля налагодження національно-культурної роботи. Одним із учасників освітнього відділу був і Богдан Сильвестрович. Він стояв біля витоків культурно-освітньої роботи. До роботи а «Просвітньому відділі СВУ» українського письменника запросили одного із перших. Вже у листопаді 1915 року публіциста направили до німецького табору Раштат. Там на кожній ділянці діяч залишив свій глибокий відбиток.
Він займався активною просвітницькою діяльність серед полонених вояків, викладав історію української літератури понад 2 місяці, сприяв національному усвідомленню полонених. Виступи письменника були цікавими і змістовними. Число бажаючих з кожним разом зростало, і врешті-решт такі «лекції» довелося проводити в театральній залі. Та його діяльність не обмежилася лише одними викладами. Він брав активну участь у різних таборових зібраннях, займався часописом, і був учасником віча. Щотижня відвідував роботи, де працювали українські полонені та інші табори.
У 1916 році Лепкий став одним із організаторів музею «Просвітнього відділу Союза визволення України».
Що було після Союзу визволення України?
Наприкінці 1918 року Союз Визволення України припиняє свою діяльність у таборах, де утримували полонених українців. Це зобов’язання на себе взяв інший орган – «Комітет культурної допомоги полоненим українцям у Німеччині». На цьому історія СВУ завершується. Щодо Богдана Лепкого, то він продовжив займатися поверненням українців в рідну домівку. Був учасником інших українських товариств, що як і Союз визволення України, опікувалися полоненими. Богдан Сильвестрович став останнім з представників СВУ, що залишили Вецляр у 1920 році, невдовзі переїхав до Берліну. Там і продовжив працювати в еміграційних службах.