Тому, хто не дуже цікавиться історією рідного краю, а тим паче історією української державності навряд чи знайома постать Сидора Голубовича – талановитого адвоката, доктора права, посла австрійського парламенту і Галицького сейму, а також політика. Далі на yes-ternopil.
На уламках могутньої Австро-Угорської імперії понад століття тому постала нова держава – Західноукраїнська Народна Республіка. Головою Ради секретаріатів республіки та прем’єр міністром свого часу був уродженець Тернопільщини. Про цю сторінку в його житті далі піде мова.
Український діяч “вливається” у політичне життя
Сидір Голубович народився у селі Товстеньке, що на Чортківщині, Гусятинського повіту в Королівстві Галичини та Володимирії, що колись входила до складу імперії Габсбургів. Він знаний адвокат Галичини та активний громадський діяч ХІХ-ХХ століття. Ця професія стала відображенням мотивів і натури самого Голубовича. Як патріот своєї землі, захищав невинних на лаві підсудних у суді, а це були переважно українці, яких ганебно оббрехали.
Та про цей етап у його житті, не менш цікавий за політичну кар’єру, наші журналісти вже згадували у окремій статті. Сьогодні ж ми розглянемо, як Голубович з адвоката став політиком у Західноукраїнській Народній Республіці та що він зробив для своєї батьківщини на посаді голови Державного Секретаріату й на початковому етапі самого державотворення.
Сидір Голубович був членом Української парламентської репрезентації (УПР). У такому “статусі” його включили до складу УНРади. Варто зазначити, що саме Українська національна рада з 18 по 19 жовтня 1918 року проголосила українську державність ЗУНР. Голубович, як знаний український діяч і вельми шанований поважною української спільнотою й простим народом, разом із Левицьким і Цегельським увійшов до складу львівської делегації УНРади, що 1 листопада перейняла владу від австрійського намісника “легітимним чином”, про що зазначає О. Карпенко.
Фактично після цих подій Голубович вливається у політичне життя Західноукраїнської Народної Республіки.
Сидір Голубович як державний секретаріат судівництва
9 листопада 1918 року його призначили на посаду державного секретаря судівництва. У його розпорядженні перебувало важливе – судова система. Він міг утверджувати нові закони, прибирати зайві та здійснювати колосальні зміни в цій ланці, що й Сидір Тимофійович намагався робити. Політичний діяч автором тимчасової конституції та законів ЗУНР, зокрема брав участь у розробці таких законів: “Закону про доповнення УНРади відпоручниками українських повітових і міських організацій” і “Закону про тимчасову організацію судів і судочинства”.
Наприклад, у останньому, уряд регламентував структуру та порядок утворення органів управління. Було прописано окремі пункти й наголошено на тому, що адміністративні органи повністю підпорядковуються республіканському апарату влади. Зазначалося про те, хто очолював владу в повітах, і ким призначались повітові комісаріати. Більшість цих важливих пунктів стали здобутками Сидора Голубовича як державного секретаря судівництва, адже до цього державний діяч працював на адвокатській ниві та добре знався із законами.
Вже з середини грудня Сидір Голубович очолював після відставки Костя Левицького уряд. Тоді ж Тернопіль став їхнім прихистком на деякий час після падіння Львова. Це безумовно сповільнювало роботу уряду головою якого був Голубович. Тим не менш, він здійснив вагомі заходи з метою розбудови ЗУНР навіть у несприятливих умовах війни з поляками. Та в цьому були й свої прорахунки.
Перебуваючи у Тернополі, державний діяч не полишав роботу над присягою, що мали скласти технічні працівники та судді. Він також змінив низку законів, доповнив їх, або навпаки, вилучив на його думку зайве. 30 листопада вийшли перші розпорядження: “Розпорядок Ради державних секретарів про запровадження доразових судів” та “Розпорядок Ради державних секретарів про карну відповідальність цивільних осіб за окремий злочин перед військовими судами”. Вони періодично з’являються аж до грудня.
Голова уряду Західноукраїнської Народної Республіки
Коли Кость Левицький відійшов від роботи, головою уряду стає секретар судівництва Сидір Голубович. Та офіційно він почав виконувати свої обов’язки ще раніше, на початку грудня 1918 року й вести тимчасово засідання сесій в УНРаді. Керівники ЗУНР тимчасово знаходилися у Тернополі. Між поляками та українцями точилася боротьба за українські землі. Тому саме це питання було як-не-як актуальним. Розширення бойової структури армії, збільшення кількості зброї та реорганізація військових частин стало основною проблемою Голубовича як очільника уряду. Вирішення деяких питань розпочали вже у Тернополі.
Під його керівництвом було остаточно завершено проєкт рішення акту злуки ЗУНР та УНР. Це стало першочерговим завданням Голубовича – їх об’єднання в одну міцну державу. Цей акт мав би засвідчити неподільність українців і їх землі. Його проголосили 22 січня 1919 року на Софіївському майдані в Києві. Після цієї урочистості, УНР надала ЗУНР військову, фінансову та продовольчу допомогу у виснаженій боротьбі з поляками. Цю домовленість з урядом УНР взяв на себе Сидір Тимофійович.
Очільник уряду ЗУНР вів і активну дипломатичну діяльність з іншими європейськими державами. Однак це не повпливало на країни Антанти, зокрема в їх ворожому ставленні до самобутньої української державності. Попри спроби, їх позиція залишається незмінною. Щоправда, в “контакт” із ЗУНР таки вступила Італія, США, Канада, Англія, Німеччина та інші провідні європейські країни.
Окрім зовнішньої політики, Сидір Голубович приділяв велику увагу й внурішній. Одне з головних питань, що розглядалося на численних зібраннях стосувалося земельної власності, а саме – її вивласнення з викупом чи конфіскацією. Вже у березні 1919 році уряд схвалив основні засади проєкту земельної реформи, а 14 квітня того ж року ухвалили закон про земельну реформу.
Щодо судової системи, то навіть будучи головою уряду ЗУНР, Голубович брав особисту участь в повній перебудові цієї системи. На землях, що входили в склад республіки, з’явилося 12 окружних суддів та ще 130 повітових. Їх діяльність як і діяльність інших судових структур, адвокатури та прокуратури регламентували окремими законами.
Багато реформ було здійснено у військовій справі Західноукраїнської Народної Республіки. Військове будівництво розпочалося ще у листопаді 1918 року. Уряд реорганізував армію УГА. Вона стала дещо схожою на європейську. На чолі зі Сидором Голубовичем провели значну роботу в обороні держави, що було як-не-як на часі.
Прорахунки Голубовича та уряду ЗУНР
Говорячи про таку кількість здобутків уряду разом із Сидором Голубовичем може здатися, що всі прийняті рішення та ухвалені закони лише позитивно відзначилися на розвитку й становленні Західноукраїнської Народної Республіки. Та в роботі управлінського апарату було й чимало недоліків. Земельне питання так і не вдалося вирішити, робітництво не розвивалося, а покращення умов життя чи навіть заробітної плати не спостерігалося. Багато проблем все ще потребували вирішення.
Та забігаючи наперед зазначимо, що вони так і залишилися без змін. ЗУНР повністю зникла 18 липня 1919 року. Тим не менш, вона залишила чималий відбиток в історії відновлення української державності. Зокрема, уряд ЗУНР під очільництвом Сидора Голубовича є окремою цікавою сторінкою, яку наш журналіст обов’язково висвітлить у наступному матеріалі.