Новий Тернопіль, місто, яке ми з вами любимо, знаємо, вважаємо звичним, народився в період другої половини ХІХ ст. Саме в цей час населений пункт, який до цього був відомий лише своїми ярмарками, кіньми, ставом, поволі переходив із епохи середньовіччя в новий, а місцями і новітній, час. Цьому сприяв викуп міста з власності Єжи Міхала Тадеуша фон Туркулла, революція «Весна народів», яка декілька років бурлила в Європі, будівництво залізниці до Тернополя, поява освітлення, телеграфу, водогону, початок будівництва важливих освітніх та культурних закладів. Все це відбувалося завдяки як зовнішнім подіям, так і діяльності міської влади. А тому детальніше про життя міста в один з його періодів, а саме 1848-1870 рр., розповість видання yes-ternopil.com.ua
Тернопіль в 40-х роках ХІХ ст.
Як зазначає видання te.20minut та тернопільський історик Ігор Дуда, як було й зазначено вище, Тернопіль в 1843 р. почав належати тернополянам. Викуп міста у власника за 175 000 флоринів дозволив 16 221 мешканцю відчути порив свободи, який ще більше посилився після вибуху низки революцій в Європі. А на той час населений пункт в 1844 р. з благословення імператора Фердинанда І отримав герб та статус королівського міста. Міська рада отримала у власність замок разом з великим двором, господарські будівлі, які знаходились поряд, стайні, шопи й інші споруди, аж до ровів, що колись оточувати твердиню. Їх отримали у користування австрійські вояки, які збудували там казарми (зараз на цьому місці пологовий будинок). Також місту надали право на виробництво, вивіз товарів за кордон і торгівлю трунками (напоями, спиртним) у межах міста. Тернополю дозволили обирати бургомістра (по-сучасному – мера). Також міська влада отримала у своє підпорядкування всі навчальні заклади. Все перелічене дозволило самостійно вирішувати, куди витрачати гроші.
Революція і Тернопіль
Революція почалася у Відні 13-15 березня 1848 р. Інформація про це надійшла у Львів 19 березня, а в Тернопіль лише 22 березня. 29 березня стало Днем волі та загальної радості. В міських кав’ярнях Тернополя виголошували тости за єднання шляхтичів і хлопів (селян). А тернопільські храми 30 березня провели урочисті богослужіння – панахиди за полеглими, в яких взяли участь гімназисти, урядовці, військові, міщани і селяни, в т.ч. єврейське населення.
Минуло ще кілька днів, і на Галичині почали формувати першу політичну організацію – Головну руську раду. А в Тернополі за ініціативи міської влади було вирішено долучитися до інших галичан і створити народну гвардію з 1600 вояків. Добровольців відправляли до Львова.
В цей же час було вирішено, що місто повинно мати власний прапор (хоругву). Її привезли зі Львова. На ній з обох сторін були зображення: на одному – князя св. Володимира, на іншому – герб князівства Галицького, тобто лева, що спирається на скелю. На освячення прапора, що відбулося на сучасному Майдані Волі, прийшло, мабуть, все місто і населення навколишніх сіл. На майдані перед магістратом оркестр зіграв гімн «Боже, храни нам цісаря», і священник освятив синьо-жовту шовкову хоругву. Її спочатку зберігали в старостві, далі в церкві Різдва Христового.
Які навчальні заклади підпорядковувалися владі в ті часи
І хоча здобутки революції за декілька років вже не здавалися такими значними, а імператор та бюрократи поволі нищили її досягнення, але все ж вона дозволила тернополянам «прокинутися». У культурному житті міста середини XIX ст. значну роль почала відігравала гімназія. Після розпуску ордену єзуїтів наказом цісаря від 7 травня 1848 р. гімназію було закрито. Але вже в 1849 р. замість неї виникла перша світська гімназія. Тут отримали знання Іван Горбачевський, Іван Пулюй, Олександр Барвінський та багато інших містян.
Крім державної гімназії, на той час у Тернополі існували ще два навчальні заклади: 3-класна Головна школа на 185 учнів (директор Едвард Носковскі), дівоча Нормальна школа на 72 учениці (з 1871 р. – 5-класна). Євреї мали свою окрему німецько-єврейську школу, якою керував Михайло Перль, син її засновника.
Що заснували за бургомістра Мандля
В 1855 р. в місті було обрано першого мера – бургомістра. Ним став Володимир Мандль, який до цього виконував обов’язки поштмейстера та був власником сіл Біла та Драганівка. Він займав цей пост 13 років. За його вмілого керівництва розпочалося будівництво міського шпиталю. Перший камінь було закладено в 1857 р. Вже за 2 роки заклад мав 1-й поверх. Кошти на його будівництво давало все міське населення, а також субсидіював бюджет міста. Сприяла збору коштів впевненість багатих міщан у чесності бургомістра. А люди відповідно активніше долучалися та проводили різноманітні заходи, наприклад, маскаради для збору коштів.
В 1861 р. в місті почали будувати міський парк «Новий Город» (тепер парк Слави чи Старий парк). Його розміри були 7 гектарів. Займався його розбудовою фаховий садівник Бауер. Тут було посаджено пальми, стояв швейцарський павільйон, скульптури, проводилась Етнографічна виставка під час візиту кронпринца Рудольфа. А ще у парку ставили вистави під відкритим небом та розважались у неділю.
На Микулинецькому цвинтарі завершено будову каплиці з трьома вівтарями (фундатор бр. Каетан Маркєвіч). До початку XX ст. в зовнішню стіну було вмуровано майже 16 пам’ятних таблиць на честь поважних тернополян (віце- бургомістра Ф. Цісліка, ксьондза Ц. Ягнера та ін.), які були поховані в підземеллях каплиці.
Залізниця і Тернопіль
Володимир Мандль помер в 1868 р. Йому не вдалося втілити все, що він планував, а головне, він не зміг побачити, як Тернопіль стане відкритим для світу завдяки проведенню сюди залізниці. Її загалом планували збудувати ще в 1840-х роках. Але тоді завадила відсутність коштів та складний географічний рельєф. В 1867 р. було випущено акції на 200 тис. золотих римських, які мали піти на будівництво залізниці між Тернополем та Золочевом. Місто в цей час активно продавало землю, яка мала бути використана для спорудження колії. Також прокладання залізниці спричинило розрив зв’язку з міським парком «Новий Город». Транспортну проблему на Збаразькій дорозі місто вирішило дуже оригінально, збудувавши міст-віадук над річкою Рудкою. Також довелося розібрати близько 80 приватних будинків, розташованих на місці запланованої колії. Це спричинило підняття цін і суттєво погіршило житлову проблему. Перший потяг прибув на тернопільський вокзал зі сторони села Біла 12 грудня 1870-го.
В тому ж 1870 р. в місті з’явилася важлива для його історії пам’ятка – статуя Адама Міцкевича. Її розмістили на вулиці Міцкевича (сьогодні бульв. Т. Шевченка).
Також в цей час в місті встановили кіоски для продажу содової води, яка до цього часу реалізовувалася лише в аптеках.
А ще місто почало освітлювати вулиці (за розпорядженням міської адміністрації, звичайно) за допомогою нафтових (гасових) ліхтарів і каганців. Їх запалювала, гасила і чистила спеціальна служба ліхтарників, які з драбинками на плечах ходили від стовпа до стовпа. Всі ліхтарі гасилися о 21.30. За декілька років в місті виникли передумови для появи електричного освітлення, кінотеатру, водогону, проведення телефону.