Тернопіль з’явився на карті світу завдяки діяльності польського магната та військового Яна-Амора Тарновського в 1540 р. А вже у 1550 році власник надав містечку Магдебурзьке право та регламентував обов’язки міщан. Фактично саме з цього часу починається історія перших мерів міста. Детальніше про найвідоміших очільників Тернополя розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Управління Тернополем на зорі його заснування
Як зазначають тернопільські історики Ігор Дуда та Володимир Мороз, спеціальних досліджень, присвячених очільникам міста, не існує. В той же час необхідність в таких працях, де б тернополяни могли дізнатися історію свого міста крізь призму діяльності його керівників, бургомістрів, мерів, безумовно існує.
Після отримання Магдебурзького права в 1550 р. місто отримало від влади Польщі можливість обирати власного керівника. Його посадові обов’язки були неповні, адже тривалий час, а саме до 1843 р., місто було у власності різноманітних польських та українських вельмож.
В той же час надане Магдебурзьке право дозволило створити магістрат, до якого входили радні (райці, консули), а також лава присяжних – судовий орган (посадовців, що тут працювали, називали лавники). Постанови лави присяжних затверджував представник власника, який знаходився в тернопільському замку. Часто його посада називалася підстароста чи намісник. Останньою інстанцією, куди міг звертатися мешканець міста задля вирішення своїх питань, був власник або дідич. Така ситуація, до прикладу, виникла в кінці XVI ст., коли тернопільське церковно-добродійне братство втратило грамоту на володіння землею в місті і Костянтину Василю Острозькому довелось видавати нову. Але сталося так, що знайшлася стара. І за нею земля вже була продана одному з євреїв міста. В цій ситуації лава не могла вирішити питання і князю довелось із своїх володінь компенсовувати частину втраченої землі.
Місто в перші роки не мало бургомістра, але фактично його обов’язки виконував війт. Джерела з історії Тернополя говорять, що в 1540 р. роботу війта виконував Якуб Будзановський, в 1593 р. (коли місто вже належало Костянтину Василю Острозькому) – Лаврик, в 1672 – Степан Любинецький, а в 1691 – Войцех Доманський. Про інших війтів інформація відсутня.
Міська адміністрація того часу мала певну документацію (лавні книги), місце для зберігання грошей, печатки з гербом. Також міські урядовців повинні були 1 раз на тиждень збиратися для вирішення міських питань.
Тернопіль в другій половині XVIII та на початку ХІХ ст.
В 1772 р. Тернопіль, як і вся Галичина, стали частиною Австрійської імперії. Ця подія спричинила зміни в положенні магістрату. До його складу почали входити: бургомістр, 2 асесори (засідателі), чиновник-синдик (тобто той, хто знав закони і міг вести судові справи), касир, бухгалтер. Мовою урядовців часів Австрії була німецька. Серед тернополян мало хто знав її, а тому в перші роки на посади в міському магістраті обирали німців, чехів. Часто вони приїжджали з Чехії, Австрії та Німеччини. Тож з цього часу в Тернополі почали з’являтися представники цих націй разом з сім’ями. Коли почалася І світова війна, вони першими покинули місто і евакуювалися на терени своїх країн. Але продовжимо все ж про тернопільських мерів.
Починаючи з 1800 р. Тернопіль стрімко розвивався. На межі століть Юзеф Потоцький, власник міста, представив громаді перелік нових обов’язків міщан. В місті з’являлися нові дерев’яні та кам’яні будівлі. Збільшилась довжина міських тротуарів. Спочатку вони були переважно дерев’яними, але з часом їх змінювали і на кам’яні. В 1809 р. було споруджено міську ратушу (її ще називають «старою», адже через кільканадцять років було споруджено нову, а цю було навмисно зруйновано для побудови приміщення магістрату). Нова будівля вже мала 2 поверхи і була створена для вирішення потреб містян. Зображення цього будинку, як і відомості про нього, не збереглися.
Протягом 1810-1815 рр. Тернопіль перебував під владою Російської імперії. Ця подія внесла зміни в міське самоврядування, що позначилися на житті міста. Керував містом в ті часи таємний радник Тельс. Місцеві поміщики та духовенство були змушені скласти присягу на вірність імператорові Олександру І. Також в місті заснували орган, який протидіяв ворожим шпигунам на території Тернопільщини.
Після повернення міста до складу Австрії тут знову відновилася практика керівництва містом магістрату. І тому з 1815 р. на благо міста працювали: Миколай Князьолуцький (10 років), Ян Марцінкевич (майже 20 років). Саме у роки керівництва Марцінкевича Тернопіль в 1843 р. за кошти міського бюджету був викуплений у власника Єжи Міхала Тадеуша фон Туркулла.
Далі бургомістрами були Антон Дзямський та Сильвестр Джемалик. Останньому бургомістрові випала честь приймати в Тернополі 20-22 жовтня 1851 р. імператора Австрії Франца Йосифа І. Джерела говорять про цю подію, що його Цісарську Величність з великим піднесенням вітали тисячі тернополян, бургомістр С.Джемалик, цивільна і військова влади, духовенство всіх конфесій.
В 1854 р. місце бургомістра було вакантним. А вже в 1855 р. відбулись вибори, в результаті яких міським головою став один з найбільш видатних містян – Володимир Мандль.
Діяльність Володимира Мандля
За часів Володимира Мандля (1855-1868 рр.), німця за походженням, Тернопіль суттєво змінився. Розпочалося будівництво міського шпиталю. Було відкрито міський парк, розпочались роботи по проведенню в місто залізниці, здійснювалось будівництво будинків, шляхів сполучення як в місті, так і біля нього. Коли бургомістр помер, то на міській ратуші на знак жалоби на три дні вивісили чорну хоругву.
Бургомістри в другій половині ХІХ ст.
Після смерті Володимира Мандля очільником міста став 34-річний Раймунд Шмідт. За його керівництва в місті 27 червня 1868 р. з’явився пам’ятник воякам 15-го полку піхоти імені князя Нассау, який квартирував у Тернополі. Пам’ятник у вигляді 4-гранної піраміди було встановлено біля костелу домініканців. В роки урядування Раймунда Шмідта до міської Ради входило 36 радних, з яких 19 були християнами (греко- і римо-католиками), а 17 – іудеями (старозаконниками). Згідно з неписаною традицією, бургомістр та його заступник були поляками або євреями.
Далі місто 20 років очолював Леон Козьмінський, пізніше по 2 роки комісар Болеслав Студзінський та Фелікс Погорецький (помер під час виконання обов’язків бургомістра) і українець Володимир Лучаківський (помер в 1903 р.)
Володимир Лучаківський
За період діяльності Лучаківського в місті продовжились роботи по електрифікації. В 1897 році було укладено договір з фірмою «Естер Айзенбах Веркентсанштальт» про будівництво в місті електростанції для виробництва електроенергії. Почали встановлювати електричні ліхтарі. Відбулася телефонізація. Розпочалось будівництво міського водогону та каналізації. Здійснювались заходи по збільшенню фінансуванню залізниці, яка проходила через місто, та цукрового заводу. Пропонувалися кроки для зменшення витрат на опалення за допомогою розробки торфу. В парку відбулось будівництво «Літнього театру». Також тут було насипано Холм Унії на честь 300-ліття Брестської Унії. А ще в ці роки було збудовано залізничний міст через колію на Смиковецькій дорозі та встановлено тристоронній годинник в центрі міста.
Мери міста в довоєнний період
Після смерті Лучаківського містом керували: Людвік Пунчерт (власник готелю, що знаходився там, де донедавна був магазин «Молоко»), Станіслав Мандль (сам подав у відставку), комісар Чеслав Трембалович і знову комісар Станіслав Мандль.