Рудольф Габсбург – це син найвідомішого подружжя Європи другої половини ХІХ ст., Франца Йосифа І та Єлизавети Баварської (Сісі), власник 50 орденів, улюбленець поневолених народів Австрійської імперії, а ще мандрівник, п’яниця та розпусник. На його честь зняли 7 фільмів, написали 12 книг, заснували гімназію в Бродах, створили монастир на місці його самогубства, де монахині мали вічно читали щоденні молитви за упокій душі Рудольфа. Саме він у 1887 р. приїхав в Тернопіль і саме завдяки йому місто відзначилось в ці дні подіями, які вже ніколи не повторяться. Детальніше про життя Рудольфа Габсбурга та його відвідини Тернополя розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Рудольф Габсбург: дитинство та юність
Як зазначає видання te.20minut.ua, Рудольф народився 21 серпня 1858 р. Він був єдиним сином і загалом 3-ю дитиною імператора Австрії Франца Йосифа I та герцогині Єлизавети Баварської (Сісі). Його назвали на честь першого Габсбурзького короля Німеччини Рудольфа I, який правив з 1273 по 1291 рр. Він з самого народження був спадкоємцем престолу, а тому ставлення до нього було відповідне. Здобув початкову освіту під керівництвом Леопольда Гондрекура, а це, за словами біографів, був надзвичайно суворий та жорстокий чоловік, тож навчання було фізичною та емоційною тортурою для хлопчика. Далі юнака навчав Фердинанд фон Хохштеттера. Завдяки його педагогічному таланту він захопився природничими науками, почав збирати колекцію мінералів, подорожував.
У Відні 10 травня 1881 року Рудольф одружився з принцесою Бельгії Стефанією, дочкою короля Бельгії Леопольда II. Від їхнього шлюбу народилася донька, ерцгерцогиня Єлизавета. Але далі життя не склалося, а тому Рудольф почав вживати алкоголь, шукати розради серед жінок, намагався написати листа Папі Леву XIII про можливість анулювання шлюбу зі Стефанією, але імператор заборонив це зробити. На довершення в 1886 році у подружжя було діагностовано гонорею, що зробило Стефанію безплідною.
Рудольф і візит в Тернопіль
5 липня 1887 р. Рудольф Габсбург відвідав Тернопіль. Для організації його зустрічі було створено координаційний комітет, який складався з багатих, відомих та впливових міщан. Там були переважно поляки, але входило і 2-є українців: Владислав Федорович – дідич (тобто поміщик з села Вікно) та ще одного нашого земляка Олександра Барвінського з Шляхтинців, який на той час був депутатом Тернопільської повітової ради. Саме останнього призначили секретарем комітету, адже він до цього працював вчителем в Бережанах. Завдяки тиску українців поляки відмовилися брати участь в організації, адже Федорович та Барвінський пропонували створити для наслідника престолу кантату українською мовою (твір урочистого або лірико-епічного характеру, що складається з декількох закінчених номерів, виконується співаками-солістами, хором у супроводі оркестру і призначений для концертного виконання), запросити для виконання хор українців з навколишніх сіл, розвісити на Етнографічній виставці килими, виготовлені українцями (їх, до речі, виробляло підприємство Федоровича і постачало в різні регіони імперії, в тому числі, і у Відень). Після такого кроку поляків, українці створили комітет зі своїх представників і розпочали приготування до свята.
Рудольф приїхав потягом із Відня. Вже вечоріло, а тому освітили вокзал та увімкнули 20 ліхтарів по сучасній вулиці Чорновола, місто прикрасили квітами та зеленню. Його зустрічали найвищі міські чиновники, духовенство, військові, населення міста. Кронпринц зупинився у полковничих палатах (будівля знаходилась на розі Листопадової та Майдану Волі), перед тим послухавши кантату і познайомившись із представниками місцевої влади. Кантату написав молодий композитор Анатоль Вахнянин. Її заспівав хор з 122 осіб, який зібрали з навколишніх сіл. Серед них був батько Соломії Крушельницької – Амброзій.
Етнографічна виставка в Тернополі
Також організатори підготували для спадкоємця престолу Етнографічну виставку, яка пройшла в сучасному Старому парку. Для оглядин було виставлено одяг українців з 45 повітів України. Поставили також 4 хати, які мали відображати будівельну техніку Поділля, Гуцульщини, Наддністрянщини, Надбужанщини. Розвісили килими.
6 липня Рудольф в оточенні членів організаційного комітету поснідав в ресторані готелю Пунчота (сьогодні це місце займає магазин «Єва», а раніше «Молоко»). Далі натовп містян оточив принца і всі разом вирушили до парку. Там співав хор, а 25 пар молодих людей з Березовиці та Острова виконали обрядові танці, присвячені обжинкам. Рудольфу дуже сподобався захід.
Про свято залишив статтю Іван Франко, який працював кореспондентом «Gazeta Lwowska». Після цього допису інформація про килими поширилась імперією. Ними цікавились у Відні. Владислав Федорович, розуміючи перспективу, реорганізував виробництво і перетворив його на приватну килимарню. Це дозволило продавати вироби в Швеції, Чехії, польських землях. Сьогодні килими Федоровича фактично втрачені: 1 знаходиться в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, 1 в Кракові, 1 у Львові і 2 в Познані. Саме в музеї цього міста вийшла книга, де вироби килимарні з села Вікно представлені як робота поляків.
На цьому відвідини Рудольфом Тернополя завершилися, але завдяки йому, на думку деяких місцевих істориків, в місті через 9 років з’явилося електричне освітлення. Адже він мав ліберальні погляди і рухав технічний прогрес в імперії. Завдяки Рудольфу в державі було започатковано створення ілюстрованої енциклопедії Австро-Угорщини, де є згадка про Тернопіль. В одному з томів, де розповідається про галицьку провінцію імперії, є навіть фото панорами нашого міста.
Смерть спадкоємця Австро-Угорського престолу
Після відвідин Тернополя молодий та успішний спадкоємець австрійсько-угорського престолу прожив недовго. В 1886 р. він придбав будинок Маєрлінг. А в 1888 р. Рудольф познайомився з 17-річною фрейліною (баронесою) Марі фон Ветсера, відомою під більш модним англофільським ім’ям Мері, і закрутив з нею роман. 30 січня 1889 року він і молода баронеса були знайдені мертвими в ложі в результаті очевидного спільного самогубства. Оскільки ця подія перешкодила б поховати його в церкві, було офіційно оголошено, що він перебував у стані «психічної неврівноваженості», і його поховали в Імператорському склепі церкви капуцинів (Kapuzinergruft) у Відні. Тіло Марі фон Ветсери було вивезено з Маєрлінга посеред ночі та таємно поховано на сільському кладовищі в Хайлігенкройці. Імператор наказав перетворити Маєрлінг на покаянний монастир кармелітських черниць і облаштував капличку, щоб черниці вічно читали щоденні молитви за упокій душі Рудольфа.
Наслідки смерті спадкоємця для світу
В результаті смерті Рудольфа імператриця Єлизавета впала у відчай. Вона не могла повірити, що її син загинув. А тому вона носила чорний або перлинно-сірий кольори трауру до кінця свого життя і проводила все більше часу далеко від імператорського двору у Відні. Її дочка Гізела боялася, що вона теж може покінчити життя самогубством. В 1898 році, поки Єлизавета була за кордоном у Женеві (Швейцарія), її вбив італійський анархіст Луїджі Лучені, який полював на іншу людину, але йому трапилась на дорозі Сісі і він завдав смертельне поранення саме їй.
Смерть Рудольфа залишила Франца Йосифа без прямого спадкоємця чоловічої статі. Молодший брат імператора, ерцгерцог Карл Людвіг, був наступним у черзі на престол Австро-Угорщини. Але у 1896 році він помер від тифу, а тому його старший син, ерцгерцог Франц Фердинанд, мав стати новим спадкоємцем імперії. Однак ерцгерцога Франца Фердинанда було вбито в 1914 році (подія, яка прискорила Першу світову війну), тому, коли імператор Франц Йосиф помер у листопаді 1916 року, його наступником став його внучатий племінник Карл I Австрійський.
Отже, Рудольф Габсбург в липні 1887 р. відвідав Тернопіль і завдяки йому в місті відбулись важливі культурні заходи, а пізніше тут було проведено електрифікацію.