Упродовж Першої Світової війни, українські землі перебували в епіцентрі бойових дій, розділені між кількома воюючими державами. Ця всесвітня трагедія стала справжнім викликом для українського народу адже братній народ воював один проти одного під чужими прапорами. Після повалення самодержавства, Тимчасовий уряд не покинув свого упередження про те, що війна має тривати до переможного кінця. Далі на yes-ternopil.
Частиною цього “переможного кінця” став план російського політичного діяча і голови Тимчасового уряду російської імперії Олександра Керенського, що відомий як “наступ Керенського”. Та він зазнав невдач і дав поштовх до зростання українського руху всередині російської армії.
План російського військового міністра О. Керенського
Наступ військового міністра Олександра Керенського розпочався 18 червня (1 липня) 1917 року на Південно-Західному фронті. Та перед цим, щоб здійснити блискавичну наступальну операцію сам Керенський кілька днів поспіль відвідував російську армію і піднімав її бойовий дух.
У бої взяло участь близько 300 тисяч вояків, з них значну частину складали українці. 11-та та 7-ма армія російської імперії завдала удару по Львову. 7-ма армія здійснила фронтальну атаку на Бережани, а 11-та – в обхід з півночі на Зборів, а потім Золочів. Наступ Керенського є однією з основних битв, що розгорталася на східному фронті Першої Світової війни. Водночас це і й останній наступ російської армії.
Битви за Бережани та Зборів
Перші атаки російських вояків, що таки зазнали результатів, через день втратили будь-яку значущість. Весь день йшов бій. Наступ застав підрозділи УСС в долині Конюхів (Козівський район). Там настало справжнє пекло. Артилерійська стрільба нищила все: будинки, збіжжя в полі, худобу та людей. Під цим селом росіяни взяли у полон багато вояків УСС.
6 (19) липня того ж року, австро-німецькі війська здійснили успішну контратаку. Росіяни відступали з позицій. Цей день є “Зборівською перемогою”, а насамперед, хрещенням молодої чехословацької армії. Введення х у бій надто потрясло австро-угорське командування. Це змусило їх ввести у резерви австро-угорський корпус та замінити його на 51-й німецький. На жаль, успіх “Зборівської перемоги” тривав не довго. Австро-німецькі війська потребували кінноту та піхоту. У Зборівській битві 11-та армія здобула цінні трофеї, австрійську та німецьку техніку, а також полонених солдат.
Ще один важливий бій під час “наступу Керенського” трапився у Бережанах між австро-німецькими та російськими військами. Тут фронтальний наступ був здійснений 7-мою армією під керівництвом генерала Бельковича. Він згрупував 4 ударні корпуси. Російському генералу вдалося відтіснити резервні 25-й та 27-й німецькі корпуси, проте вже наступного дня вони повернулися в попередні позиції. Втрати росіян у цій битві та армії австро-німецької суттєво різняться. На полі бої найбільше полягло вояків російської армії, їх втрати складають близько 40 000 осіб.
Наступ Керенського, щоправда мав деякі позитивні результати на інших напрямках. Вони здійснили успішний бій під Ямницею, захопили долину річки Бистриця на Івано-Франківщині та швидким ударом взяли місто Галич. Противники вгадали слабке місце австро-німецької армії. Тоді ж російська армія взяла курс наступати просто на захід, на міста Калуш і Галич, а не на північний захід, як планувалося, до Рогатина.
Обидві сторони розпочали перегрупування сил. 6 (19) липня було розгорнуто стрімкий наступ Вінклера на російську армію, що ще не встигла перегрупуватися. Німці були приголомшені успіхом, російські вояки почали відступати. Прорив ширився. 8(21) липня 11-та армія, та сама, що здійснила обхід на Зборів і Золочів – відступала. Їх розгром став катастрофою всього фронту і подальшої військової операції. Та росіяни не планували здавати свої позиції.
Битва за Тернопіль
Генерал Брусилов наказав не віддавати Тернопіль, хоч і бачив, що у російською армією та деяким її керівництвом ширилася паніка і страх. 9 (22) липня вони вийшли на межі річки Серет. Стрімкий відступ деморалізував російського генерала Брусилова, однак Корнілов упорядкував умови відходу. В тил відправили “батальйони смерті”, що затримали втікачів і ловили дезертирів. Більшість чекав розстріл як “Зрадників Батьківщини”. 10 (23) липня армія зібралася біля Стрипи.
Невдовзі німецький генерал Вінклер вдарив по Тернополю. Атаку німецьких військ було відбито 1-м Гвардійським корпусом. Це змусило Вінклера вдатися до планомірний дій і прорахунків. 11 (24) липня точилися важкі бої за Тернопіль. Російська армія одночасно зазнавала поразки на інших напрямках та відступала. Однак Тернопіль наміру здавати вони не мали.
Наступного дня генерал Вінклер взяв у фланг гвардію і розбив 5-й корпус російської армії. Це означало, що росіяни повинні були залишити Тернопіль. Бучач і Монастириськ теж було здано.
Російська армія втратила контроль на рівні Стрипи, а 13 і 14 липня 1917 року вони остаточно покинули галицькі землі.
Відступ з півдня Тернопільщини
На півдні Тернопільщини дислокувалася 7-ма армія в районі Гусятина. Вона перейшла до генерала Селівачова й розгорнула вздовж Збруча кілька гвардійських корпусів. 19 липня трохи на північ від Гусятина, армійські корпуси російського генерала успішно атакували Бескидський корпус німців і корпус австро-угорців. Та місто вдалося повернути, а росіян відкинули на межі річки Збруч. Противники також полишили Заліщики.
З цією поразкою, а саме “наступу Керенського” на українських землях, фактично й тут припинилися бойові дії. Для нашої держави розпочався новий етап. Та про це згодом.