В історії Тернополя чого тільки не траплялося: криваві війни, руйнівні штурми міста, бомбардування з артилерії та авіації, епідемії з численними жертвами, Голокост, страхітливі землетруси, щорічні галасливі ярмарки, концерти визначних артистів, й відкриття залізниці, поява електрики, кінні перегони, а також місто не могла оминути Українська національна революція 1917-1921 рр. А тому детальніше про це розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Початок революції
Як зазначає видання Погляд, революції не відбуваються просто так. Зазвичай існують певні передумови, які їх наближають. Так було з революцією 1848-1849 рр. До неї призвела соціально-економічна ситуація в Австрійській імперії, невирішеність культурних, правових та політичних питань. Схожа ситуація склалася в Російській імперії в 1905-1907 рр. Але там поштовхом до революційних подій став програш держави у війні з Японією. А вже революція в лютому 1917 р. в цій же Росії розпочалася через втому населення від Першої світової війни. Далі був Жовтневий більшовицький переворот і захоплення влади Леніним та іншими «товаришами» з комуністичної партії майбутнього СРСР. Але ми трохи відхилились від теми. Адже Українська національна революція стала частиною і результатом Лютневої революції в Росії. Але якщо російська проходила під гаслами: «Скинути царя та збудувати нову державу», то українська відбувалася задля покращення культурного та політичного становища нашого народу. В межах цієї революції спалахнуло повстання і на території Галичини, яка в 1918 р. все ще перебувала під владою Австро-Угорської імперії.
Листопадовий зрив
Поразка Австро-Угорщини в Першій світовій війні спричинила прагнення українців Галичини до створення власної держави. 18 жовтня 1918 р. у Львові представники українських політичних сил сформували коаліцію та вирішили 19 жовтня заснувати на території Галичини українську державу – ЗУНР.
Власної держави прагнули й поляки, які мали значно більші плани, а саме відновити Польщу «від моря до моря». Вони заручилися підтримкою Франції та Великої Британії, а тому планували 1-2 листопада взяти владу у Львові в свої руки.
Українці вирішили перехопити ініціативу і 31 жовтня, вночі, розпочали захоплення адміністративних будівель в місті. До ранку це вдалося зробити. Українці також встановили свою владу в Станіславові, Тернополі, Підгайцях, Бережанах, Дрогобичі та інших містах Східної Галичини. Але вже 1 листопада поляки пішли в контрнаступ і за декілька днів боїв змогли захопити Львів. Українці були змушені відступити до Золочева, а потім і до Тернополя.
Українські урядові установи в Тернополі
Зважаючи на бойові дії, представники української влади 23 листопада переїхали до Тернополя. Вже 24 листопада в місцевій тернопільській газеті «Голос Поділля» опублікували заклик до українців, де пропонувалося всім небайдужим виступити на захист держави. Документ було підписано українськими посадовцями: Костем Левицьким, Дмитром Вітовським, Сидором Голубовичем, Лонгином Цегельським та іншими.
27 листопада в Тернопіль з Відня приїхав президент ЗУНР Євген Петрушевич. Його поява сприяла активізації роботи органів влади. Урядові установи розмістилися в тернопільській ратуші, магістраті, старостві та українській гімназії (всі будівлі були знищені під час подій Другої світової війни та не відновлювалися радянською владою). Також для роботи використовувалася будівля польської гімназії (тепер це ЗОШ №4, що на вул. М. Грушевського).
Переважна більшість членів уряду проживала в готелі «Подільський» (тепер це будівля ресторану «Файне місто»). Кошти на харчування вони використовували свої, адже держава на той час ще мала змоги їм платити зарплату. Є. Петрушевич і К. Левицький жили в готелі Пунчерта (він знаходився в будівлі, де донедавна був магазин «Молоко», що поряд з Майданом Волі). С. Голубович був тернополянином тривалий час, а тому жив у власному помешканні.
Діяльність українських установ
Були здійснені дії, спрямовані на відвоювання Львова у поляків, відбувалося зміцнення оборони, проходила реорганізація регулярних частин Української Галицької армії, збиралось та акумулювалось озброєння, розгортались нові підрозділи, зокрема, авіація. Командиром відділу став поручник П. Франко. Вже 20 грудня в Тернополі запрацювала школа військових телеграфістів (навчалося 50 осіб).
Відбувалося зміцнення органів влади на місцях. Так, Михайла Новаковського було призначено комісаром Скалатського повіту, а Осипа Білинського комісаром Тернопільського повіту. Було ухвалено документ «Обіжник до державних повітових комісарів», який врегульовував сферу відносин між органами влади та вказував, хто за що відповідає.
Для забезпечення порядку було створено державну жандармерію. А для наповнення її відповідними кадрами в місті створили школу жандармерії, яка вже в середині грудня випустила перших українських жандармів. Школа, до речі, знаходилася в приміщенні української гімназії на вулиці, що тепер називається Камінна.
Було видано низку законів, які мали сприяти роботі держави. Зокрема, 18 грудня вийшов закон, який врегульовував роботу суддів, ще раніше – закон, що стосувався роботи прокуратури, друку, вивісок. Ухвалювалися економічні законопроекти, які сприяли розвитку торгівлі в державі, налагодженню фінансової сфери, митниці, регулюванню цін.
Українській владі в Тернополі доводилось багато працювати для впорядкування зовнішньополітичних відносин. Перш за все, виконувались дії для встановлення союзницьких стосунків з українською державою в Києві, де в цей час владу утримувала Директорія УНР на чолі з С. Петлюрою та однодумцями. Завдяки роботі, здійсненій Л. Цегельським, було укладено «Акт про злуку». Також були спроби встановити контакти та укласти торговельні угоди з Австрією, Чехословаччиною, Угорщиною, Румунією (з останньою навіть уклали договір про ненапад), державами Антанти (в Тернополі були представники британської та французької місій).
31 грудня 1918 р. спеціальним поїздом уряд переїхав у Станіславів. А тому лише 39 днів уряд, органи влади ЗУНР перебували в Тернополі. Але в цей час тут було здійснено важливі кроки для налагодження діяльності держави. Зокрема, формувалася армія, здійснювались заходи зі створення законів, налагодження відносин з іншими країнами.
Тернопіль та революція в 1919 р.
Уряд переїхав, але Тернопіль залишався важливим містом в державі. Через населений пункт йшли потяги з Наддніпрянської України, які привозили продовольство, озброєння, а назад везли нафту (так-так, в Бориславському нафтовому басейні в той час видобували її стільки, що молода держава її продавала сусідам).
16-31 травня 1919 р. Тернопіль знову став столицею української держави. Цього разу в місті перебували Директорія та уряд УНР, які таким чином рятувалися втечею від більшовиків. В місті Симон Петлюра та українці Наддніпрянщини розгорнули роботу з відновлення боєздатності армії. Було проведено мобілізацію новобранців. Відбулось формування армійської групи. 1 червня 1919 р. влада УНР покинула місто, адже сюди наближалися поляки. Але з Тернополя до Варшави вирушили українські дипломати, щоб укласти мир з польською державою і разом боротися з більшовиками. Щоправда, ціна за цей мир була високою – за це довелось віддати Галичину полякам.
Революція на цьому не завершилася. Ще відбувалися бої з більшовиками. Останні захоплювали Тернопіль та відступали від нього, але це вже події, які не були такими насиченими, як попередні.