25 липня 1920 року під селищем Сидорів, Чортківського району відбувся бій між кінною дивізією УНР і більшовицькою кіннотою. Він завершився блискавичною перемогою українського війська та повним розгромом Червоної армії та її командирів. А про передумови бою, його перебіг та основні здобутки дізнайтеся далі у статті на yes-ternopil.com.ua.
Передумови битви
1920 рік в історії України та Польщі відзначився своєю кривавістю на північному фронті. Червона армія мала значну перевагу над противником, змусивши його відступити аж до річки Вісли, що протікає на території сучасної Польщі. Та ці події не деморалізували українську сторону. Вони героїчно тримали оборону ще не на загарбаній території та гідно давали відсіч ворогу, хоч і мали такої переваги як противники. 14 липня 1920 року українське військо важко билося в районі сіл Шидлівці та Сидорів, що на півдні Тернопільщини. Їх позиції знаходилися на правому та лівому берегах Збруча. Ворог здійснював щоденні спроби знищення цієї позиції. Та успіхом штурми не увінчалися, українські вояки відбивали всі наступи.
До района сіл Сидорів та Шидлівці Червона армія стягнула значну кількість військової піхоти та кінноти. Вони планували якнайскоріше «вибити» українців та зайняти їх позиції. Спроби були невдалими, але вони завдавали значних втрат українській стороні. Щоденні нападки, велика втрата людей у війську й загроза бути переможеними, змусила командування розробити план дій щодо ліквідації Червоноармійської кінноти. У ній вбачали основну перевагу противника.
Вона складалася з окремої бригади та кінного відділу. Ставити свою кінноту в боротьбу з більшовиками не було сенсу. А та, яку відправили на допомогу воякам поляки, зазнала невдачі, один із куренів був повністю «вибитим».
Ліквідація ворожого кінної армії стояла першозавданням в української сторони. Тому за наказом, в окремі райони проведення боїв було перекинуто окрему кінну дивізію армії УНР під командуванням Івана Омеляновича-Павленка. За доби УНР військового діяча призначили командиром Сердюцького Лубенського полку та кошового Харківського козацького коша, інспектором кінноти армії УНР, а згодом і командиром окремої дивізії, що вела боротьбу проти більшовиків. Переможний бій над ворожою кіннотою розпочався рано вранці 25 липня 1920 року. Червоноармійці тоді навіть не могли уявити, що їм таки прийдеться тікати з поля бою через поразку й втрати переваги над противником.
Зустріч окремої кінної дивізії із залізною дивізією УНР під Кривеньким
Бій під Сидоровом розпочався і завершився 25 липня 1920 року. Його результат – перемога українського війська УНР і знищення більшовицької кінноти. Бій розпочався вранці. З української сторони виступила окрема кінна дивізія, яку очолив Іван Омелянович-Павленко. Того ж ранку вороже військо, 123-я бригада захопила Сидорів попри спротив. Червоноармійці розгорнули атаку на піхоту УНР.
Це змусило українських вояків відступити аж до села Кривеньке. Варто зазначити, що окрема кінна дивізія рухалася в напрямку до цього ж села. Вони підійшли у той час, коли українці відступили та одразу ж вступили в бій з ворожою кіннотою. У бій ринувся і командир окремої кінної дивізії Омелянович-Павленко. Він не жалів ворога. Під селищем лунали звуки шабль, постріли і крики. Це поле бою стало місцем справжньої військової стратегії.
Як УНР розбило кінноту червоноармійців під Сидоровом?
Полковник Алмазов віддав наказ командиру Дяченко рушити в атаку та знищити ворога. Вони розносили ворога своїми шаблями. Всі рішення приймалися миттєво. Червона армія не встигала розгадувати наступні кроки українського війська та визначати свої подальші дії. Під керівництвом Алмазова було взято обстріл більшовицької піхоти і кінні підрозділи. Ворожі сили зменшувалися.
Окрема кінна дивізія була непереможною, натомість Залізна дивізія УНР дедалі більше витіснялася більшовицькою кіннотою, загроза її повалення була як-не-як реальною. Цю загрозу оцінив і полковник Іван Омелянович- Павленко. Він прийняв швидке рішення виходу на ліве крило, звідки мали завдати удару по Червоній армії. Наказ виконав 1-й кінний Лубенський і 3-й кінний Чигиринський полки. За ними прямував командир окремої кінної дивізії разом із окремим кінним куренем І.Сірка.
Полк Фролова здійснив атаку правого крила більшовиків. А під звуки гарматних вибухів, полк Дяченка пішов на ворога у лобову атаку. Лунали патріотичні лозунги: «За славу» та «За Україну».
Ворог опинився у пастці. Червоноармійці здійснювали спробу відступити. Вони відійшли до села Сидорів. Там очікувала ще більшовицька піхота, тому вся надія покладалася саме на них. Кіннота була розбита. Однак ворог не помітив того, що під село, в обхід пішов командир окремої кінної дивізії та кінний курень «Сірків». На них чатували ворожі засідки, але деякі полки швидко їх визначили, переслідуючи утікачів. Засідки було знищено, зокрема, тут полягла 123-я піша бригада.
Перемога армії УНР
У Сидорові українська армія УНР знищувала рештки «червоних», що вже не виступали в бій, а навпаки тікали з поразкою. Село було «зачищено» від загарбників. Бій завершився того ж дня перемогою УНР. Операція тривала кілька годин. Українській кінноті вдалося захопити все майно більшовицької армії, кулемети, гармати та вози з медикаментами.
