Історія виникнення православних братств на території України в XVI ст. спричинює дискусії серед науковців та загалом створює більше питань, ніж дає відповідей. Одне з них – це історія появи та існування тернопільського братства. Детальніше про це розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Братства
Як зазначає дослідник Леонід Тимошенко, на сьогодні відомо, що братський рух набув рис інституційного вигляду в XVI ст. під впливом західних (переважно річпосполитських) взірців на основі місцевого варіанту православної культури. Братства існували до 1586 р., але слово «братство» не вживалося.
Тернопіль – власність Острозького
Донедавна існувало єдине свідчення про заснування В.-К. Острозьким братства у Тернополі, яке опублікував відомий український історик О. Терлецький. В цей час Тернопіль належав до маєтків князя (В.-К. Острозький 1567 р. отримав місто після одруження з C. Тарновською. До складу маєтку входило місто, фільварок і 10 сіл. До 1603 р. маєтком управляв Олександр Острозький. За поділом спадщини Острозьких 1603 р., тернопільський маєток дістався синові князя Янушеві. Пізніше він передавався по спадку внукам В.-К. Острозького), але місцеві церкви входили до складу Львівсько-Кам’янецької єпархії. При докладнішому вивченні проблеми з’ясувалося, що В.-К. Острозький тричі (чи, принаймні, двічі) фундував організацію мирян/парафіян у Тернополі.
Джерела фундації В.-К. Острозьким братства у Тернополі вперше описав згаданий О. Терлецький. Існувало три грамоти: 1560 р., 1570 р. та 1593 р. Тернопільський маєток дістався В.-К. Острозькому в спадщину від померлої дружини Софії Тарновської у 1567 р. (останнім власником Тернополя з роду Тарновських був Ян Криштоф «Амор»), а в період з 1579 по 1594 рр. всі права на Тернопіль належали (як материзна) його синам. Син князя Януш таки згадується в документі 1593 р., а син Олександр – в документі про побудову церкви під 1602 р. А тому не зрозуміло, як Острозький міг видавати грамоти в 1560 р.
Слід також враховувати, що Тернопіль, заснований 1540 р. великим коронним гетьманом Яном Тарновським, привілеєм 1548 р. отримав магдебурзьке право, підтверджене і розширене 1550 і 1574 рр. Як відомо, у містах магдебурзького права діяв так званий міщанський патронат над церквами, який відрізнявся від приватного (шляхетсько-магнатського). Прикметною рисою братського руху в XVI ст. було виникнення братств саме в містах з міщанською формою права патронату. Можливо, у випадку Тернополя, маємо справу з поєднанням двох форм патронату. У будь-якому випадку, питання про те, яке відношення в 1560 р. В.-К. Острозький мав до Тернополя, який ще належав його тестеві Янові Тарновському, залишається загадкою.
Грамота про церкву та братство
Як свідчить зміст фундаційної грамоти 1560 р., В.-К. Острозький у відповідь на прохання тернопільських міщан надав «право» місцевій церкві Різдва Христового «поставити» священника, диякона, дяка і проскурницю. Водночас висувалися вимоги до священника: «аби був пристойний і пильний служби Божої, і навчав людей як належить по-християнськи». Крім того, він мав бути єпископським протопопом чи намісником. Важливою є також вказівка про заснування шпиталю для убогих, для якого виділялися два лани поля за містом (з докладним описом їх меж). Для нагляду, урядування і пильнування за використанням ґрунтів призначалися князівські урядники, «дозорці князя». Всією церковною власністю, а також шпиталем мала урядувати і завідувати організація мирян з восьми осіб (імена перелічуються). Повноваження її членів чітко прописані: урядувати шпитальними ланами й церковним речами (сріблом, інвентарем і «пишностями»). У випадку смерті одного з членів організації, громада повинна його замінити шляхом виборів. Економічна незалежність мирянської організації мала бути досягнута шляхом звільнення від всіляких міських податків. Водночас ті «патрони чи радше дозорці» повинні були звітуватися за церковні доходи й видатки. Мирянська організація мала також урядувати другою місцевою церквою Воздвиження Чесного Хреста.
Наступний документ про братство
Друга грамота не збереглася. Коли у 1593 р. братство в черговий раз звернулося до князя, то воно аргументувало своє звернення тим, що попередній привілей, а саме, грамота 1570 р., загубився. Але ми маємо інформацію, що там йшлося про фундуш грамоту для «соборної» церкви Різдва Христового з затвердженням восьми «дозорців», «старших». З місцевих оренд їм призначалося 10 зл. річних на шпиталь, підтверджувалося надання ланів на 235 моргів (1 га – 1,78 морга). Розширювались обов’язки «старіших»: тепер їм належало урядувати, разом зі шпиталем, сиротинцем (ним опікувались Сестри Служебниці), школою і церковними слугами, дияконом, дяками, витрикушем, проскурницею. Підтверджувався і порядок виборів.
Третє (і останнє) надання грамоти датоване 4 вересня 1593 р. У ній стверджується, що Тернопіль вже знаходився у держанні Януша Острозького. Разом з підтвердженням старих прав та обов’язків щодо матеріальної підтримки церкви та братства, кількість членів організації збільшувалась до десяти (їх список також наводиться). Школа повинна була бути зі слов’яно-руською мовою навчання. Уточнювалися повноваження братства: вони повинні були доглядати за «всіма внутрішніми й зовнішніми церковними порядками». До числа об’єктів догляду додавався попівський і дияконський будинок, школа та ін. Фундовані маєтки звільнялися від замкової опіки й податків. Також уточнено право нагляду за священником: братчики «під своїм призначенням повинні мати священника і диякона, в їх житті та науці», за ними закріплювалося право залишати досвідчених священнослужителів, або ж, в іншому випадку, їх «віддаляти». Водночас підтверджувалися намісницькі права священника, який мав під своїм духовним завідуванням інші церкви міста та прилеглої округи.
Що впливало на становлення братства
Варто також поставити питання про загальноцерковні умови та можливі зовнішні впливи на процес становлення тернопільського братства. Серед подій кінця століття привертають увагу відвідини Тернополя патріархом Єремією ІІ, який повертався до Константинополя з Московії та Русі. 31 жовтня 1589 р. патріарх був у Тернополі, де під його проводом відбувся духовний суд у справі братств, який, щоправда, завершився в Кам’янці (пряме свідчення про подію не збереглося, вона відома лише за згадкою грамоти архиєрейського собору 1590 р.). Саме в Тернополі він підписав лист про заснування братства в Рогатині. Чи відбувся контакт патріарха з тернопільськими братчиками, невідомо. Іншим цікавим фактом, який дещо проливає світло на контакти В.-К. Острозького з Тернополем, є інформація про те, що в місті якийсь час перебував італійський будівничий Петро Сперендіо, який розбудовував острозьку резиденцію князя. Поява майстра в Тернополі не була випадковою: очевидно, майстер виконував тут якісь роботи.
Протоколи братства
Збереглася невелика книга протоколів цього братства. Фактично, тут наводиться реєстр церковного срібла (позолочений хрест, кадильниця, блюдо, звізда, ложка, панагія та ін.). На звороті уміщено каталог церковних книг, з фрагмента якого читається лише «Євангеліє», кілька оправ та оздоб до невідомих книг, двоє фундаторів також невідомих книг. Також є інформація про реєстр церковного одягу: тут перераховано дев’ять різновидів риз.
Важлива інформація про фундуш для тернопільської церкви подана і в записі 1602 р., в якому йдеться про побудову мурованого храму (попередній був дерев’яним). 15 червня 1602 р. за згодою князя Олександра Острозького, а також єпископа Гедеона Балабана, місцеве братство разом зі священником, протопопом Георгієм Гавриловичем, заклало мурований храм поруч старого дерев’яного. Будівництво церкви Різдва Хрестового було закінчено 4 вересня 1608 р. 4 січня 1609 р. храм освятив новий львівський єпископ Ієремія Тисаровський.
Так, 1605 р. при храмі Різдва Христового були написані “Бесіди Св. Іоана Золотоустого на Євангеліє Матфея” Переписувачем був Яків Пеляло, який знаходився при отцю Георгію фундатором – міщанин Симеон Григорович Сенчина. Про нього в братському записі 1602 р. сказано, що він був одним із ктиторів храму (церковний староста або меценат храму), шваґром найбільш шанованого у місті Василя Ігнатовича Чайки, також ктитора, райці міста, крамаря, сином ще одного видатного міщанина – Григорія Вацевича, місцевого райці, також «старожитнього» ктитора. Дзвіниця з’явилася у липні 1627 р.
Братство продовжувало розвиватися і навіть створило при школі в 1668 р. «Братство благочестивих і благонадійних младенцов в мисті Тернополи обитающих», затверджене єпископом Йосифом Шумлянським.