Історія взаємовідносин російських більшовиків та церкви – це загалом історія боротьби, протистояння, запеклих антиподів. Адже кожна сторона в цьому конфлікті боролася за душі та серця людей і розуміла, що програш означатиме повне знищення. Певних особливостей ця боротьба набула на території Тернопільщини в часи Галицької соціалістичної республіки та після окупації області в 1939 та 1944 рр. А тому детальніше про гоніння більшовиків на церкву розповість видання yes-ternopil.com.ua.
Галицька Соціалістична Радянська Республіка та політика більшовиків в релігійній сфері
Після завершення І світової війни терени України стали ареною протистояння більшовиків, російських монархістів, українських національних сил, поляків, французів, німців, австрійців та військових підрозділів, які хотіли якомога швидше покинути землі Росії і потрапити додому (чеський корпус). Перевагу мали більшовики, які, володіючи значними ресурсами, стрімко рухалися і 27 липня 1920 р. захопили Тернопіль та 16 південно-східних повітів Галичини. В Тернополі було створено Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку. Створено орган влади – Галревком, який очолював українець Володимир Затонський. Одним із декретів нового органу стало розпорядження про відокремлення церкви від держави та освіти. Майно релігійних організацій мало перейти до народу, тобто, в цьому випадку, державі.
Релігійна політика більшовиків в Тернополі в 1939 р.
Захопивши Західну Україну в результаті ІІ світової війни, СРСР розпочав наступ на духовну сферу життя населення. Але тут політиці більшовиків протистояв сильний опонент, який вже тривалий час здійснював потужний позитивний вплив на внутрішній духовний світ людини – християнська церква, непідконтрольна радянському режимові.
Більшовикам протистояло 3,5 млн. греко-католиків, 2 млн. католиків, 1,5 млн. православних та 800 тис. іудеїв Галичини та Волині. Вагома сила, чи не так? Але для радянської влади труднощі не складали клопоту, адже вона справлялась і з більшим опором. Першочерговим завданням було послабити реакційну роль релігії, церкви і священнослужителів у суспільному житті. Більшовики стверджувала, що ксьондзи, попи і равини як ворожі елементи активно здійснювали антинародну діяльність, а церква, костел і синагога спрямовували свої дії проти радянської влади. А тому було посилено агітаційно-пропагандистську роботу, щоб схилити симпатії населення міст і сіл до радянської влади та мінімізувати або навіть унеможливити підтримку ними антирадянських акцій.
Було заборонено релігійне навчання в школах, націоналізовано церковне майно у вигляді маєтків, закрито видавництва, які належали церкві. Почалися залякування та зникнення священників. Були зроблені перші кроки для організації собору «возз’єднання уніатів». Для цього в жовтні 1940 р. створено Тернопільсько-Галицьку єпархію РПЦ.
Надалі, після окупації більшовики все сильніше і сильніше ускладнювали діяльність священників. Тут цікаво буде дізнатися про ситуацію на Тернопільщині через свідчення греко-католицького священника Г. Харчука. Він зазначав, що
в більшовицькі часи в парохії Кійданці з дочерного Романове село були страшні», що «… і хоча большевики нікого не вбили… але місцевого священика з парохіяльного дому не прогнали… оставили [йому] біля дому одноморговий город, котрів мусів сам управляти”.
1944 р. і більшовицька політика щодо церкви
Наступ більшовиків в 1944 р. на територію Тернопільщини характеризувався, з одного боку, негативним ставленням до церкви. Про це свідчать розповіді повстанців УПА, що радянські вояки ставилися до церкви досить насмішливо. Були випадки, що вояки розбивали двері церков (Соснів), всередині все грабували, самі вбиралися в фелон або робили з фелонів сідла, а з мітків робили собі стремена та так проїжджали селом.
А з іншого боку, під час наступної окупації Галичини більшовики намагалися не робити радикальних кроків щодо церкви. Причиною цього був авторитет митрополита Шептицького в Україні, а також те, що війна тривала і ніхто не знав, чи союзники погодяться на захоплення радянцями колишньої частини Польщі. Впливав на їх політику і рух ОУН.
1 листопада 1944 р. сталася біда. Андрей Шептицький помер, а в вже в лютому 1945 р. відбулася Ялтинська конференція, де Черчилль та Рузвельт погодились затвердити Галичину в складі Союзу.
Почався тиск на нового митрополита Йосифа Сліпого. Завдяки втручанню церкви навіть вдалося організувати переговори між НКВС та УПА на Тернопільщині, але вони були безрезультатними. Більшовики більше могли не зважати на церкву. А тому 11 квітня 1945 р. було арештовано Сліпого, частину священників та єпископів. Почалася масштабна кампанія переслідування УГКЦ.
А загалом, згідно з даними НКДБ, у 1945 р. в Україні було заарештовано 96 священників УГКЦ. З них 45 на Тернопільщині. Частина священників виїхала до Польщі.
Ставлення УПА до релігійної політики більшовиків
Як ставилося УПА та ОУН до такої політики більшовиків. Безумовно, негативно. А тому повстанці намагалися протияти насильницькому приєднанню УГКЦ до православ’я. Задля цього вони пропагували неприєднання, тиснули на священників, які в свою чергу, опиралися діям влади. Деяких священників було вбито, зокрема кількох на Станіславівщині та Бобиляка на Тернопільщині. Все ж, ця політика була ефективною. На Тернопільщині 55 неприєднаних греко-католицьких священників мотивували свою відмову острахом перед можливими репресіями з боку націоналістичного підпілля. Однак, на думку дослідника І. Андрухіва, погрози з боку ОУН та УПА священникам, що перейшли в православ’я, мали більше психологічний характер, масового застосування терору проти них не було. Подібної точки зору дотримувався і історик Б. Боцюрків, спростовуючи кліше радянської історіографії про націоналістичний терор банд стосовно православних священників.
Наступ на церкву в другій половині 40-х рр.
Після псевдособору, який організували більшовики 8−10 березня 1946 року, Греко-Католицька церква перестала існувати. На цьому НКВСівському заході 216 заляканих, зацькованих священників, зібраних у соборі святого Юра у Львові, проголосували за ліквідацію унії з Ватиканом та приєднання до Російської православної церкви.
Але церква не збиралася здаватися. В приватних помешканнях священників, звичайних людей були влаштовані резиденції архієпископів, місця для проведення служб, хрещення, сповідання, прощення гріхів, служіння літургій, проведення вінчань, свячення дияконів і священників. Була створена так звана «катакомбна церква».
В результаті дій більшовиків до РПЦ перейшло 1111 греко-католицьких священників Галичини. Навіть зважаючи на це, 1 листопада 1946 р. продовжували діяти у Тернопільській області 136 парафій. Як вважають історики, у в’язницях все ж перебувало 1600 священників, а ще кілька сотень здійснювали таємну службу.
Отже, більшовики зробили все можливе для знищення церкви на території Тернопільщини. Але чи це їм вдалося? Вважаємо ні, адже після здобуття незалежності церква змогла швидко відновитися і розпочала діяти по всій території Галичини.