На початку ХХ століття Кременець був частиною Волинської губернії, що входила до складу Російської імперії. Після революції 1917 року, повалення монархії та розпаду могутньої Австро-Угорської імперії, на українських землях утворилися дві нові держави – ЗУНР та УНР, у складі останньої перебувало місто Кременець. Далі на yes-ternopil.
Кременець у період УНР
Передумовами утворення УНР та ЗУНР зумовлена зміною загально-політичною ситуацією в Україні. Сам процес національного відродження на Волині розпочався ще у 1917-ому. Після успішного більшовицького збройного перевороту розпочинається їх інтервенція на українські землі. І в цьому більшовикам допомагали саме українці. Російська революція стала стимулом для створення і розвитку власного національного руху. Почалася нова ера не лише в житті кременчан, але й усієї країни.
7 (20) листопада 1917-ого УЦР було прийнято Третій Універсал, яким фактично проголошувалася Українська Народна Республіка, щоправда у складі все ще Російської імперії. Вона постала на місці південно-західних губерній зі столицею в Києві. Нова держава значну увагу приділяла соціальним питанням і правам національних меншин. При її владі знаходилися молоді та амбітні українці, представники аристократії та інтелігенції, що мали свої погляди на українську державність, дещо навіть романтизовану.
У житті Кременця відбулися помітні зміни разом із зламом політичної системи. Запрацювала земська управа – виконавчий орган земств на території всієї Української Народної Республіки до 1920 року, що займалася справами земського господарства та управління, а також питанням грошових і натуральних повинностей, фінансами тощо. Щодо фінансів, то саме Кременецькою земською управою тоді було підписано та випущено в обіг карбованці номіналом 1,3,5 та 10.
Становлення УНР викликало невдоволення більшовиків, які спробували підняти повстання проти Центральної Ради в Києві. Та ця задумка зазнала поразки. Проти Української Народної Республіки розпочалася відкрита агресія. Більшовицька політика знаходила прихильність серед основної маси українського населення – селянства.
У січні 1918-го прийнятий Центральною Радою IV Універсал проголосив фактичну незалежність УНР і закликав українців до боротьби з більшовиками та їх режимом. За Берестейським договором республіка визнавалася незалежною окремою територією Четверного союзу та Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою. Та умови договору, як і те, що більшовики повинні були вивести свої війська з території УНР не виконувались. Київ було захоплено більшовиками, а згодом туди увійшла й німецька армія.
Німці захопили й Кременець та всю територію повіту. У місцевого населення окупанти забирали продовольство та вивозили його до Німеччини. Місто переживало не кращі часи: покарання, переслідування єврейської частини населення, зміна режиму тощо.
Державний переворот: становлення гетьманської влади у Кременці та її усунення
29 квітня 1918 року в Києві відбувся державний переворот. Того ж дня генерал Павло Скоропадський був обраний гетьманом і фактично перейняв владу в Україні, усунувши при цьому УЦР. УНР перетворилася на Українську державу. Влада гетьмана на Кременеччині утвердилася на початку травня. Новий повітовий староста – полковник М. Шмідт. У цей період було відкрито навчальний заклад нового типу – Українську гімназію. У ній до вивчення була обов’язкова українська мова та історія України. Саме тому відкриття гімназії можна трактувати як неординарну подію в житті повіту.
А в листопаді-грудні того ж року відбулося масштабне антигетьманське повстання, що змінило уряд Скоропадського на Директорію УНР. Зміна політичної ситуації не могла не зачепити й Кременеччину. Вночі з 4 на 5 грудня 1918 року до міста увійшли військові підрозділи повстанців. Вони складалися в основному з жителів повіту. Повстанці оточили гетьманську дружину і службовців в Кременецькому ліцеї. Спалахнув бій, у результаті якого з обох сторін були вбиті та постраждалі. Загинув і обиватель міста земський Маслов. Основну верхівку влади заарештували і ув’язнили у Кременецькій в’язниці. Проте вже в січні усіх було звільнено за сприянням міської думи.
Утвердження Директорії УНР
У Кременецькому повіті влада Директорія утвердилася 10 грудня 1918 року, а через 8 днів – проголосили новий уряд України. Волосні та повітові управи Директорії утворилися на початку 1919 року. Українська влада, хоч і за короткий час, проте змогла здійснити певні зрушення всередині краю.
Після гетьманського перевороту, населення почало заявляти про свої політичні орієнтації та ідеології, що їм імпонують. Кожен діяв на власний розсуд, тому насамперед нова влада хотіла ліквідувати це. Існували цілі “партизанські” загони на околицях міста чи в селах Кременеччини.
Зміни у суспільному та політичному житті Кременецького повіту відбувалися й упродовж 1919 року. З 2 січня того ж року міський голова подався у відставку, а його обов’язки тимчасово виконував Аріель Яковлевич. Але вже у березні його замінив новий голова – М.Я. Цайтц.
Міська дума Кременця в ті роки ставила перед собою вирішення ряду соціальних і продовольчих проблем. Щоб унормувати продаж продуктів у повіті було запроваджено спеціальні картки. Однак з кожним разом продовольство лише дорожчало, що унеможливлювало до придбання найбіднішими верствами населення. Та не лише звичайне населення потерпало від складного становища, але й службовці.
Медична система потребувала негайної реформації, адже більша частина всіх спеціалістів міста складали приватні лікарі, послуги яких дозволити собі міг не кожен. Щоправда, у Кременці ще тоді діяла одна лікарня та амбулаторія заснована єврейською організацією, яка допомагала усім без винятку, проте і цього, на жаль, не було достатньо.
Акт Злуки і початок польсько-радянської окупації
Селянство далі продовжувало очікувати на зміни та обіцяні їм реформи, які так і не відбувалися. Дуже часто вони все брали у свої руки. На жаль, попри ці всі важливі, насамперед політичні реформи, становлення УНР, українські землі все ще перебували між більшовиками та поляками. Волинь тривалий час залишалася тим місцем у державі, де нескорені українські воїни вели боротьбу за свою волю.
22 січня 1919 року на Софіївському майдані в Києві відбулося урочисте проголошення про об’єднання ЗУНР і УНР у єдину соборну Україну. Будинки української столиці майоріли синьо-жовтими стягами, по всій столичній площі розташували герби українських земель. З цієї нагоди в Кременці відбувся велелюдний мітинг. 
Акт Злуки, 1919 рік. Джерело: фото www.radiosvoboda.org
На початку 1919 року, за підтримки Антанти, Польща кинула всі свої війська на приєднання етнічних земель Західної України до складу держави. Вже навесні поляки наближалися до Кременця. Було організовані лінію оборони, і на декілька місяців таки вдалося стримати ворога. Загони складалися з селян та місцевого населення. А вже в травні розпочався наступ більшовиків і їм таки вдалося вступити до міста. Розпочалася радянізація краю. Більшовиків не сприйняло місцеве населення. Воно повстало проти загарбників і вигнало з околиць міста. Бої продовжувалися, але вже з польськими військами, що жадали захопити Кременець і приєднати його у склад своєї держави. І їм таки вдалося, щоправда не надовго.