Гора Лисоня славиться своєю красою, мальовничими краєвидами та героїчним минулим. Насправді гора найбільш знана саме завдяки бойовим подвигам. Саме тут відбулась найкривавіша битва Українських січових стрільців з російською армією. Зараз гора приваблює до себе любителів тиші та природи, адже на цьому місці можна подумати, помилуватися природою та зустріти красивий схід сонця. Навіть дивно, як місце, де відбувались такі трагічні бої, може вселяти стільки спокою. Хтось сюди приїздить під час велопрогулянок, інші доглядають за територією, багато людей віддають шану загиблим бійцям. Бої на горі Лисоня – це історія, яка стала героїчною повістю для майбутніх поколінь, пише сайт yes-ternopil.com.ua.
Легіон УСС
Перш ніж говорити про бої на горі Лисоня та поблизу неї, варто згадати про тих, хто захищав цю територію. А мова йде про багато підрозділів, бійців та угруповань. Це був і 35 Золочівський полк, і підрозділи 19 дивізії XV турецького корпусу, 81 моравський полк, 55 дивізія генерала Уншульда та 310 угорський полк. Проте найголовнішу роль у цих боях відігравав Легіон Українських січових стрільців. Про них і піде мова.
Легіон УСС сформувався під впливом загрози, яка надійшла з початком Першої Світової війни. Українські території були ласим шматком як для Росії, так і для Австро-Угорщини та Німеччини. А українська політична верхівка мала надію на відновлення своїх територій, і тому марно покладалась на найкращого з найгірших союзників – Австрію. І ось 2 серпня було вирішено створити добровольче військове формування для боротьби проти Росії, а 6 серпня про це було офіційно оголошено. Тоді почалася героїчна слава УСС. Десятки тисяч української молоді йшли на заклики та агітацію і навіть власноруч шукали можливості потрапити до Легіону. Це був неймовірний час, який виявив багато українських патріотів та героїв. За три тижні до лав Українських січових стрільців вступило приблизно 28000 добровольців. А такий наплив пояснюється ні чим іншим, як волею та бажанням людей, які горіли ідеєю вільної України. Осередками для Українських січових стрільців стало безліч міст, в тому числі й на Тернопільщині. Так, Тернопільським повітом керував Степан Чумак, Бережанським – Тимотей Старух, а Чортківським – Іван Коссак.
Хоч австрійці та українці мали спільну мету – боротися проти Росії, проте Австрія все ж боялася надмірної активності українських військових формувань. Саме тому з однієї сторони Легіон УСС використовували для захисту, а з іншої – його обмежували всіма силами: агітація була заборонена, чисельність добровольців обмежена, курені скорочувались до мінімальної кількості, а діяти січові стрільці мали лише в разі нагальної потреби. Хоч заборон та обмежень було багато, на ділі все виявилось навпаки. Легіон УСС здобув героїчну славу за результатом багатьох битв та назавжди вписав себе в історію.
Хід боїв на Лисоні
Бої на Лисоні – це не одна битва чи декілька, це бої, які йшли поблизу гори понад місяць та характеризуються перемогами та поразками, втратами та просуваннями.
11 серпня 1916 року Українські січові стрільці зайняли позиції, з яких їм довелось вступити в довгі бої серпня-вересня 1916. I курінь зайняв позиції від узгір’я Лисоні до висоти 348, а II курінь дислокувався від гирла Ценівки до шляху, який вів з Підгаєць до Бережан. З півдня та півночі їх підтримували інші полки, що тримали оборону на тому ж напрямку. Багато часу у військ не було, все робилось поспіхом та під тиском, адже перша битва не змусила себе чекати.
14 серпня Українські січові стрільці прийняли перший бій. Тоді, ввечері, російські війська почали наступати. Їхньою метою, яка провалилась, було взяти в оточення I курінь УСС. Врятували ситуацію скорострільники під командуванням Феді Черника, які ціною власного життя вибороли час, щоб I курінь зміг відступити. Ця жертва була не марною, адже в тій битві вдалось відкинути російські війська у долину річки Ценівка. Хоч перший бій і був успішний, але це не завадило австрійцям звинуватити УСС у зраді та посилити ненависть до добровольців.
Наступний бій відбувся 2 вересня і був названий найкривавішим для УСС. Того дня 113 російська піхотна дивізія проламала лінію оборони 35 Золочівського полку на Лисоні. На допомогу було кинути дві сотні з I куреня, якими командували Роман Сушко та Андрій Мельник. Перші наступали відразу, а другі чекали свого часу в яру. І ось 3 вересня сотня Мельника дочекалась свого виходу, який був швидким та вправним. На допомогу їм відправились й решта I куреня та допоміжний II курінь. Цей бій відбувся з великою кількісною та технічною перевагою російських військ та неабиякою відвагою Українських січових стрільців. Усуси йшли в бій, знаючи, що вони загинуть за Україну, але це їх не зупиняло. Втрати були величезними, але позиції вдалось зберегти. Бій, що тоді відбувся на Лисоні, справедливо вважають героїчною заслугою УСС. Саме ним відома гора Лисоня. Він став ще одним доказом мужності українського народу.
16 вересня російські війська прорвали оборону на Диких Ланах, яку тримала турецька дивізія. На допомогу дивізії прийшли Січові стрільці, які й відбили позиції. Ця битва стала успішною для УСС, які відбулись невеликими втратами та змогли взяти полонених.
Не такою вдалою виявилась остання битва Легіону УСС. 29 вересня росіяни розпочали сильний артилерійський обстріл, а вже 30 вересня вони пішли в наступ. Тоді їм вдалось потрапити в тил УСС. Саме тоді Українські січові стрільці зрозуміли, що найкращим рішенням буде відступити, але наказ був іншим. Їм було сказано чекати допомоги, яка так і не надійшла. Легіон УСС боровся до кінця, а коли закінчились боєприпаси, ті, хто вижив, потрапили в полон. Це був кінець боїв для Українських січових стрільців, а австрійське командування, підтягнувши резерви, змогло зупинити наступ росіян.
Вшанування пам’яті
У 1928 році на горі Лисоня – місці найкривавішої та найгероїчнішої битви Легіону УСС, насипали могилу та встановили хрест в пам’ять про загиблих героїв. Сюди приходили люди, щоб вшанувати подвиг Українських січових стрільців, та тут відбувались щорічні панахиди. Проте такі прагнення українців не сподобались польському уряду і 8 червня 1929 року могилу було розрито, а останки воїнів були перевезені на воєнний цвинтар. Це викликало ряд протестів серед людей і тоді почались протистояння: люди щоразу ставили новий хрест на Лисоні, а влада щоразу його забирала. Завдяки небайдужості людей у 1929 році стрілецьку могилу та хрест знову повернули на Лисоню.
31 серпня 1941 року відбулось велике свято, на якому згадували подвиг УСС та їх бої на Лисоні. У заході взяли участь близько 40000 людей, що стало справжнім доказом української єдності та сили. У 1994 році на горі встановили Хрест скорботи та слави, а також викарбували імена всіх героїв, які поклали тут свої життя. Особливим місцем на горі Лисоня є капличка, яку до 100-річчя боїв розмалювали знані художники. Керівником проєкту був заслужений художник України – Богдан Ткачик, який зібрав навколо себе ідеальну команду: Олега Шупляка з сином Віталієм, Миколу Шевчука, Михайла Дирбавка та Богдана Бринського. На стінах будівлі вся історія України: хрещення Русі й Козаччина, історія Січових стрільців та Майдан. Тут усі охочі можуть знайти спокій та мир.
Фестиваль “Дзвони Лисоні”
Про героїчні події на Лисоні не забували колись та пам’ятають досі. Прикладом українського духу у XX столітті був спротив проти системи та боротьба за пам’ять про бої на Лисоні. Зараз нічого не змінилось, адже кожного року, у річницю боїв, на цій горі проходить фестиваль “Дзвони Лисоні”. Під час нього у жителів Бережан, навколишніх сіл та всіх охочих є можливість долучитись до історії. Зазвичай в програму свята входить панахида за загиблими воїнами, відтворення боїв 1916 року, виконання стрілецьких та патріотичних пісень. Фестиваль є ще однією можливістю нагадати про героїзм українського народу та передати це усвідомлення молоді.
Бої на Лисоні втілюють ідейність та сміливість українців, а нам залишається берегти пам’ять та плекати ці якості в собі.
