Тернопіль в першій половині ХХ ст. активно розвивався, і його стратегічне положення на межі Поділля, Галичини та Волині, призначення центром воєводства в 20-30-рр. ХХ ст., а далі області в 1939 та 1944 рр., наявність залізниці обумовили зацікавлення з боку держав, які боролися за ці території. Мова йде про Австро-Угорщину, Росію, Польщу, СРСР. Саме вони в цей період здійснювали на Тернопільщині шпигунську діяльність та перешкоджали подібним діям інших країн. Детальніше про шпигунське життя Тернополя розповість видання yes-ternopil.
І світова війна і американці в місті
Як зазначає видання te.20minut.ua, перші відомі нам події, що пов’язані з шпигунами, сталися під час І світової війни. Протягом 1914-1917 рр. в Тернополі господарювали росіяни. А в травні 1915 р. сюди завітали американці – Джон Рід та Бордман Робінсон. На той час США ще утримувались від вступу у війну, але тим не менше активно допомагали різним протиборчим сторонам, продаючи їм озброєння, боєприпаси, надаючи кредити. Американці в Тернополі мали ціль – написати про життя мешканців прифронтових містах, російську армію та загалом становище на фронтах війни. Один з іноземців пізніше видав книгу про свою подорож (“The War in Eastern Europe”), де є інформація про наше місто, а інший залишив малюнки. Відразу скажемо, що американці були вражені побаченим, а тернополяни американцями.
Про Тернопіль
В книзі журналіста, поета і соціалістичного активіста (пізніше став прихильником більшовизму в Росії) Джона Ріда, який потрапив в Тернопіль як репортер, рухаючись з півдня на північ вздовж Східного фронту, зазначено, що Тернопіль був містом польської архітектури. Він писав, що тут наявні великі будинки, що мали стиль німецького модерну, змінювались маленькими гамірними вуличками, де розміщувалися сотні крамниць з зображеннями товарів, що там продавали. Американець бачив на вулицях міста російських солдатів в довгих шинелях, українських міщан і селян, єврейських торговців в довгому чорному одязі та в кучеряво крисатих капелюхах. Цивільних було не так багато, як солдатів. Загалом на одного цивільного припадало 3 солдати. Американці висловили припущення, що велика кількість військових була зумовлена вигнанням євреїв з міста. Також значна концентрація солдатів була на залізничному вокзалі міста, адже через Тернопіль проходила залізниця, якою на фронт постачалося озброєння, жива сила. Значення міста розуміло й російське командування, а тому на кожному розі стояла охорона, яка оцінювала загрозу, яку ніс кожен перехожий.
Німецькі шпигуни чи журналісти?
Перебуваючи в Тернополі, Рід та Робінсон намагалися отримати перепустки, щоб потрапити на фронт. А він в цей час наближався до міста, адже німецька та австро-угорська армії здійснювали контрнаступ. Але коли російські офіцери та солдати побачили американців одягнених в ковбойські капелюхи, обмотки на ногах, то справедливо вирішили, що це німецькі шпигуни. Спочатку їх зупинив вартовий біля будівлі комендатури. Далі зібралася група солдатів, які жваво обговорювали, чи це німці, і радили командуванню одразу запроторити їх до в’язниці. Дізнавшись, що це американці, вирішили перевірити і запитали, якою мовою говорять в США. Відповідь була – англійською. І це задовольнило росіян. Але на фронт їх не пустили, а порадили їхати до Львова і просити «дозволу в генерал-губернатора принца Бобрінського».
Американці дивувалися відсутності в солдатів зброї. А за словами російського офіцера, перед відступом з Тернополя половина російської армії не мала необхідного спорядження, а тому вони очікували смерті своїх товаришів, щоб підібрати їх зброю. А ось харчів у росіян не бракувало: до міста постійно прибували потяги з продуктами, а солдати марширували в місті, маючи за халявами чобіт дерев’яні ложки.
Шпигуни на Тернопільщині в 20-роки ХХ ст.
І світова війна завершилася в 1918 р. На українських землях запанували росіяни та поляки. А між державами, які вони збудували, проліг кордон. Значна його частина проходила територією Тернопільщини. В 1921 р. російські розвідники шукали шпигунів в районі Волочиська – Сатанова – Гусятина. Комендант Волочиського прикордонного загону Давидов розповів більшовикам, що з Тернопільщини через ротмістра польської «Дефензиви» Карпинського, який знаходиться у Підволочиську (містечко на польській території) та систематично закидає до нас шпигунів, скоро прийде його резидент на прізвище Мельник. Так і сталося. Через тиждень Мельника було заарештовано і привезено в Проскурів. Вночі він дочекався, коли вартові заснуть, а потім втік. Ніч була темна. Йому вдалося непомітно вибратися надвір. А там він спокійно пішов до кордону. Тієї ж ночі він перейшов вбрід прикордонну річку Збруч – і зник. Більшовики дуже хотіли його знову арештувати, а тому було розпочато дії для його виявлення через свою агентуру.
Давидов розповів, що у Волочиську мешкає людина, яка має рідного брата в сусідньому містечку Підволочиську, на польській території. Він іноді бачиться з братом на мосту. Цим людям було доручено пошукати Мельника в Підволочиську. Через тиждень він з’явився в містечку, і про це повідомили більшовиків. Було вирішено Мельника напоїти і перевезти на радянську територію. Це вдалося легко зробити та перенести його вбрід через Збруч. Його арештували і на допиті він розповів, що на Проскурівщині була повстанська петлюрівська організація. Під час її ліквідації було виявлено, що у всіх прикордонних районах Подільської губернії значна частина куркульства та духовенства зберігала зброю: гвинтівки, карабіни, гранати та навіть кулемети, а також боєприпаси до них. На Поділлі було створено спеціальну комісію, до якої поряд із прикордонниками входили й чекісти. За два місяці вони виявили понад 4 тисячі гвинтівок, велику кількість боєприпасів.
30-ті роки та шпигунство
Період Голодомору 1932–1933 рр. виявився дуже плідним на виявлення польськими прикордонниками та розвідкою іноземних шпигунів. У 1932 р. охоронцями польського кордону виявлено нового шпигуна – уродженця Більська-Подляського (тепер Республіка Польща) Болеслава Коженецького. Приїхавши до Польщі в листопаді 1931 р., Коженецький вже 4 грудня 1931 р. нелегально перетнув польсько-радянський кордон та зустрівся з офіцером радянської розвідки (ДПУ) Буткевичем у Фридрихівці (сучасний центральний район міста Волочиськ Хмельницької обл.).
Інший приклад зв’язку з іноземною розвідкою показує справа Яна Свідерського, жителя Тернополя, який передав інформацію військового характеру радянському шпигуну безпосередньо у місті. Обвинувачення у справі про шпигунство Коженецького та Свідерського вимагало застосування до підсудного кари через повішання або пожиттєве ув’язнення із відшкодуванням матеріальних витрат державі. За вироком суду у справі про шпигунство від 13 лютого 1932 р., обидва шпигуни відбували довічне ув’язнення в Дрогобичі.
У 1933 р., 28 травня, Окружний суд в Тернополі визнав винним вже іншого радянського шпигуна – 27-річного Мейхера Вавжинця, мешканця прикордонного села Постолівка Волочиського р-ну УСРР. Він діяв під псевдонімом «Dobrowolski» і був спійманий на території ІІ Речі Посполитої у Гримайлові Скалатського повіту (тепер Тернопільської обл.) та засуджений до 10 років в’язниці, після чого підлягав депортації до СРСР. Агент визнав свою причетність до розвідки СРСР та повідомив, що мав добратися до Тернополя для вербування Станіслава Конопки.