Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р. з нападу Німеччини на Польщу. Через 17 днів до агресії приєднався СРСР. А вже через 2 роки гітлерівці та більшовики зіткнулися в смертельному герці, щоб довести усьому світові, що їх ідеологія більш життєдайна, витривала, сильна. А отже, запалали українські, білоруські, литовські міста, які прийняли на себе головний удар ворога, заголосили жінки, які втратили рідних, на зміну радянській владі в окупованих населених пунктах прийшла нацистська. Детальніше про життя Тернополя в часи німецької окупації розповість видання yes-ternopil.com.ua
Оборона Тернополя
Як зазначає історик Микола Бармак та видання Локальна історія, німецько-радянська війна почалася 22 червня 1941 р. І бої, які розгорнулися між наступальними німецькими та відступальними радянськими військами, дуже швидко торкнулися і території Тернопільщини. В селі Мала Задруга, що на Кременеччині, загинуло 150 військових Червоної армії. Поряд з ними полягло 15 цивільних. В районі Монастириська, Копичинців, Гусятина проти гітлерівців боровся 753 стрілецький полк 26 армії.
Від 28 червня бої велися поблизу міста. Того дня генерал Вашугін, член Військової Ради фронту, вчинив самогубство. Його місце зайняв дивізійний комісар Є.П. Риков. А в цей час на підході до Тернополя намагалися зупинити ворога солдати 6-ї армії генерала І. Музиченка та 15-го механізованого корпусу Гната Карпеза. Останній був колишнім більшовиком. Під час оборони Тернополя 26 червня отримав поранення в результаті авіанальоту та тривалий час лікувався.
В небі над Тернополем боролися пілоти авіаескадрильї під командуванням капітана Я. Мороза. Саме тут було збито перші німецькі літаки. Пілотів пізніше, після окупації міста фашистами, буде знайдено закатованими у в’язниці більшовиків.
Начальник оперативного відділу Південно-Західного фронту, який і оборонявся тут, полковник І.Х. Баграмян, зазначав, що загроза прориву німецьких військ в тил радянським частинам 16-ї та 12-ї армій змушувала командування шукати резерви для оборони міста. А тому на допомогу військам було кинуто поріділу в попередніх боях 10-ту танкову дивізію вищезазначеного 15-го механізованого корпусу. Танкістам вдалося вибити німців з околиць міста, а отже, врятувати частини армії, яка повільно відступала, залишаючи зброю, спорядження, бійці якої сотнями здавалися в полон.
1 липня останні військові частини більшовиків після коротких боїв залишили Тернопіль. Значних руйнувань чи пожеж у місті не було. Дорога до Тернополя була завалена радянськими танками, гарматами й автомобілями. А у власне Тернопіль німці зайшли 2 липня.
Радянська армія залишила Тернопіль і відступила на лінію р. Случ: Славута-Ямпіль-Гримайлів-Чортків-Снятин. Тут вдалося стримувати німецькі війська до 9 липня.
Тернопіль в перші місяці окупації
Німці в’їхали в Тернопіль рівними колонами мотоциклів, танків, легкових і вантажних автомашин і Смиковецькою дорогою поїхали на схід. Військо було добре зодягнене, поголене, взуте, нагодоване, в нових уніформах, із засуканими, як до роботи, рукавами, з короткими «машінгверами»-автоматами на шиї. Все це створювало різкий контраст із «визволителями» з-за Збруча.
В місті залишилася військова жандармерія та адміністрація. Частина жителів зустрічала німців із надією, як визволителів з-під більшовицького іга. На будинках з’явилися українські синьо-жовті прапори. Однак трагедія почалася в перший же день: в Манастирській церкві через непорозуміння був убитий гімназист Левко Пачовський. Отже, місто опинилося у ворожій окупації. Воно не особливо сильно постраждало від німецьких авіанальотів та боїв. На одній з околиць стояли розбиті танки, були незначні руйнування на території «електровні» (електростанції) та залізничного вокзалу. За декілька місяців Вермахт окупував територію всієї області. Її південна і центральна частини увійшли до адміністративно-територіальної одиниці, що носила назву «Дистрикт Галичина», а північні райони стали частиною адміністративного утворення на захопленій території “Рейхскомісаріат Україна”.
В Тернополі 27 липня на честь прийняття документу «Акт проголошення відновлення Української Держави», відбулася демонстрація. Вона пройшла на спортивному майдані. Були присутні німецькі військові, представники усіх районів Тернопільщини. Проводилася Служба Божа. Під час богослужіння пролунав артилерійський постріл. Як з’ясувалося згодом, хлопчаки залізли у залишений Червоною Армією під час втечі танк і випадково вистрілили. Він пролунав для присутніх символічним салютом.
Репресії проти населення
З перших днів в Тернополі почалися репресії та страти єврейського населення. Їх було звинувачено у вбивстві німецьких пілотів та сприянні більшовикам. А тому 3 липня євреїв-чоловіків виштовхували з будинків, хапали на вулицях і розстрілювали на місці. Перед єврейським шпиталем на вул. Острозького гестапівці вбили близько 100 осіб, на Ринку біля кам’яниці Майків – близько 150, на вул. Лелевеля – кілька десятків осіб. Увечері запалали синагоги і молитовні доми. Загинуло 5 тисяч євреїв.
Через декілька днів кілька тисяч євреїв було зібрано на площі Січинського. Тут їх поділили: тих, що могли працювати, вислали в трудові табори, а інших, разом з євреями Збаража, Струсова, Микулинців, вислали в табір смерті Белжець (Польща). Восени євреїв розстрілювали в лісових зонах.
До українців ставлення було схожим, але їх вивозили в Німеччину працювати. Загалом в період окупації було вивезено для роботи на фабриках, заводах і в сільському господарстві близько 40 тис. українців.
Організація життя міста
Фактично одразу з початком окупації міста гітлерівцями українці створили органи самоуправління містом. Область очолив В. Охримович, місто – С. Чумак. Розпочали працювати кооперативи. Однак німецька адміністрація не визнала українські міські органи і арештувала чиновників. Було призначено німецьке керівництво, яке все ж залишило на нижчих щаблях службової драбини українців.
ОУН після оголошення незалежності України та арешту керівництва перейшла у підпілля. Тим більше, що німці заборонили діяльність усіх політичних і громадських організацій. Діяв лише Український Допомоговий комітет (УДК), який опікувався дітьми, хворим, біженцям, інвалідам. Завдяки діяльності цієї організації вдавалося надати допомогу там, де вона була необхідна. Також комітет сприяв відкриттю шкіл, освітніх товариств, кооперативів, храмів. В Тернополі поступово запрацювали садки, школи, гімназії, фахові школи. Тут діяв театр під керівництвом Б. Сарамаги. Актори грали комедії, побутові вистави, оперети та опери. Слухати й дивитися приходили як українці, так і німці. Останні не розуміли мови, але їм подобалося, бо це була хоча б якась розвага. З метою допомогти німцям зрозуміти зміст вистав було надруковано програмки, де повідомлялася головна думка п’єси німецькою мовою.
Руйнування міста під час наступу СРСР
Тернопіль, який старожили знали, загинув у вогні радянського наступу в березні та квітні 1944 р. Місто мало важливе значення для німецької логістики та було шляхом на захід для радянських військ, які не цінували його історичного й культурного минулого. За допомогою артилерії Червоній армії вдалося подолати опір німців та знищити їх укріплення. Було розбито стару синагогу, ратушу, замок, Домініканський собор, Єзуїтську гімназію. А вже 15 квітня Тернопіль знову опинився під радянською окупацією.